Кожен хоч раз чув від батьків, що перед кожною поїздкою варто присісти “на доріжку”. Наші предки вірили, що так можна обманути злих духів і нечисту силу.

Чи варто присідати перед дорогою

У давнину наші пращури вірили в домовика, який жив у будинках. Люди намагалися не злити його, щоб не накликати біди. Крім цього, предки вважали, що домовик охороняє оселю та оберігає майно, тому не завжди хотіли, аби він покидав помешкання. Через це пращури почали присідати перед дорогою, щоб заплутати істоту. Так, домовик не знав, що господарі будинку вирушили в подорож, тому залишався охороняти оселю.

За іншою версією, ця традиція пов’язана з християнством. Перед важливими поїздками віряни сідали й молилися Богові. Християни спілкувалися з Господом та заспокоювали власні душі. Через певний час віряни почали молитися “про себе”, щоб нікому не заважати, присівши на валізи. Згодом люди лише пам’ятали, що варто сісти перед дорогою.

У сучасному світі люди дотримуються цього звичаю для того, щоб переконатися, що всі речі на місці й не варто нічого шукати. Водночас повертатися одразу після того, як вийшов з оселі вважається поганою прикметою, тому переважна більшість все ж присвячує кілька хвилин для того, щоб присісти перед дорогою.

Які ще прикмети пов’язані з поїздками

Наші предки вірили, що перед далекою дорогою варто потриматися за кут столу. Вважалося, що ця дія принесе щастя, успіх і вдачу.

До того ж пращури старалися не займатися рукоділлям, зокрема шити й вишивати, перед поїздкою, оскільки нібито можна було зіпсувати собі подорож.

Крім цього, у давнину вірили, що треба поважати воду та її дари, тому висловлювали їй шану. У зв’язку з цим, з’явився звичай – кидати у водойму монетку, коли хочеться повернутися в те місце, яке принесло багато вражень.