Запорожці відзначали свято урочистими церемоніями та гарматними салютами, а традиція зимового купання з’явилася лише в 1990-х роках

Запорізькі козаки на Водохреща не пірнали в ополонки, і ця традиція ніколи не була частиною української християнської культури. Це твердження підкріплюється історичними свідченнями та дослідженнями, які вказують на те, що святкування Водохреща у козацькі часи мало зовсім інший характер, ніж сучасні практики.

Історик Сергій Шумило наголошує, що наші предки не лише не практикували купання в крижаній воді, але й не роздягалися в присутності священників, оскільки це суперечило повазі до святої води, яка після освячення використовувалася для пиття та лікування, а не для купання.

Витоки традиції

Шумило підкреслює, що традиція пірнання в ополонку з’явилася в Україні лише в 1990-х роках і стала популярною завдяки політикам і ЗМІ, які нав’язали цей стереотип як “багатовікову народну традицію”. Він зазначає, що це є спотворенням справжніх національно-релігійних звичаїв, і “моржівство” перетворило значення великого християнського свята на безглуздий ритуал, більше схожий на язичництво.

Святкування Водохреща на Запорозькій Січі

Згідно зі спогадами старого запорожця Микити Коржа, записаними в XIX столітті, козаки на Водохреща збиралися на площі перед церквою, одягнені у найкращий одяг і з озброєнням. Після богослужіння вони виходили до Дніпра, де слухали службу Божу. Коли священник занурював хрест у воду, козаки одночасно стріляли з гармат, створюючи гучний залп. Це свідчить про те, що святкування було урочистим і поважним.

Сучасні реалії та критика

Шумило закликає українців поважати справжні національні традиції та уникати спотворень. Він також звертає увагу на те, що в давнину святу воду після освячення набирали з ополонки для пиття протягом року, а купання в освяченій воді вважалося недопустимим. Це підтверджує його думку про те, що сучасна традиція пірнання в ополонку є нововведенням і не має коріння в українських звичаях.

Отже, традиція пірнання в ополонки на Водохреща є новітнім явищем, яке не має історичних коренів у українській культурі. Запорізькі козаки святкували це велике християнське свято з гідністю та повагою до релігійних звичаїв. Важливо пам’ятати про справжні традиції та їх значення для української культури, щоб не спотворювати їх сучасними інтерпретаціями.