На перший погляд, це нормальні вікові зміни. Що ж поробиш, старість. Але ветеринарні лікарі наголошують: собача деменція (синдром когнітивної дисфункції собак) не є проявом типового процесу старіння організму, це патологічний стан, схожий на хворобу Альцгеймера в людей. На жаль, цей синдром не лікується, проте завдяки правильно підібраним медикаментам, відповідному раціону, фізичному й розумовому навантаженню можна суттєво покращити якість життя тварин та їхніх опікунів.

Гоша – власник 15-річного американського кокер-спаніеля Лорда: “Від якогось моменту Лорд почав дивно реагувати на дзеркала. Вдивлявся в них із тривогою і надовго завмирав, не спав через це. Якось на вулиці атакував своє віддзеркалення у скляній стіні, поранивши морду. Зрештою довелося вдома затуляти дзеркала картоном, щоб він заспокоївся”.

Така дивна поведінка була першим фізичним симптомом деменції, який Гоша помітив. Але на той час він ще не знав, що це за синдром, і пов’язував дивну поведінку зі старістю собаки, погіршенням гостроти його слуху:

“Іноді Лорд раптом розумів, що не знає, де я, і починав бігати вдома в пошуках. Часто в цей момент він дивився лише вниз, не здогадуючись підняти голову, щоб помітити мене, і пробігав повз.

Це теж здавалося логічним наслідком браку слухової інформації. Також Лорд став дедалі частіше ходити по колу. На прогулянці його іноді без причини зносило вліво, в той самий бік, куди він ходив по колу. Одного вечора він зовсім не міг встати на лапи, чим дуже мене налякав”.

Поведінкова ветеринарна лікарка Ксенія Олійникова зазначає: “Зараз є результати досліджень, які вказують на те, що деякі фізичні симптоми можуть співпадати з початком синдрому когнітивної дисфункції у собак. Це, наприклад, погіршення зору, яке може статися у собак, що старіють, з кількох інших причин, але корелює зі СКДС, хитка хода, падіння і, можливо, опускання голови донизу”.

Наступним симптомом стало те, що Лорд почав мочитися вдома: “Лорд прокидався одразу після мене, і я мав кілька хвилин, щоб встигнути його вивести, інакше ранок починався з прибирання. Він наче втратив своє туалетне виховання, фактично забув його. Я й уявити не міг, що так буває, адже про собачу когнітивну дисфункцію майже нічого не знав”.

На жаль, і нині серед ветеринарних лікарів трапляється низька поінформованість щодо собачої деменції. Це пов’язано з тим, що досліджувати це питання почали порівняно нещодавно, а симптоми часто інтерпретують як прояв інших захворювань або просто списують на старість. Аналогічна проблема існує також і в котів, але через те, що синдром малодосліджений, лікарі рідко встановлюють його наявність.

Гоша каже, що Лорд був ветеринарною «загадкою» – аналізи в нормі, діагнозу не було, а стан лише погіршувався: “Пам’ятаю характерну ситуацію – спробу Лорда застрибнути на бордюр на бульварі: він активно почав звичний рух, став передніми лапами на бордюр, а потім розгубився, ніби забув, що робити далі, і завмер. Відтоді він більше не намагався нікуди стрибати чи залазити. З’явилися труднощі зі сходами, я став часто його носити”.

За словами поведінкової ветеринарної лікарки Ксенії Олійникової, від 22,5% до 68% собак похилого віку мають принаймні одну ознаку синдрому когнітивної дисфункції, хоча це не означає, що у всіх цих собак обов’язково є цей стан, оскільки подібні ознаки можуть бути пов’язані з іншими проблемами, наприклад, хронічним болем: “Синдром КДС, на превеликий жаль, є більш поширеним, ніж заведено вважати, оскільки опікуни собак часто приписують зміни в поведінці нормальному процесу старіння та/або вважають, що вони не піддаються лікуванню, і тому не обговорюють свої проблеми з ветеринаром”.

Якщо ваша тварина поводиться нетипово, не зволікайте з візитом до ветеринарного лікаря, бажано саме до поведінкового ветеринара. Рання діагностика дає можливість уповільнити розвиток синдрому та подарувати тварині час якісного життя і спілкування з вами.

Гоша пригадує: “Лише навесні 2024 року, коли симптомів стало багато, а я став більше читати про цю хворобу, і стало остаточно зрозуміло, що це когнітивна дисфункція. Скільки часу було втрачено. Дуже шкодую про це, бо чим раніше почати лікування, тим довше і краще можна зберегти ментальні функції, а отже, емоційний зв’язок і якість життя тварини”.

Пам’ятка для власників собак з переліком характерних симптомів, про які потрібно розповісти вашому ветеринарному лікареві

 ходить взад і вперед

 ходить по колу

 губиться у знайомих місцях

 вдивляється у простір або стіни.

 має порушення сну: блукає або скиглить вночі, замало спить або, навпаки, дуже багато спить упродовж дня і не спить вночі

 заходить у кути або вузькі місця і залишається там

 видається розгубленим чи дезорієнтованим

 стає біля дверей з боку петель, щоб вийти

 не відходить убік, коли хтось відчиняє двері

 забуває повсякденні рутини або виконує їх лише частково

 гавкає без очевидної причини або впродовж тривалого часу

 припиняє гавкати, хоча раніше був дуже голосним

 забуває команди і вивчені раніше дії

 має труднощі з пересуванням, наприклад, важко задкує (без фізичних причин)

 легко лякається

 менше цікавиться іграшками або зовсім припиняє гратися

 виконує повторювані дії

 має проблеми з їжею або питтям (не знаходить миску, не влучає мордою, не утримує їжу в роті)

 втрачає апетит

 не реагує на своє ім’я

 має труднощі з тим, щоб повністю залізти в ліжко / на інші поверхні

 тремтить без очевидної причини

 падає з різних об’єктів

 застряє під меблями або за ними

 з‘являються прояви нечистоплотної поведінки (собака справляє потреби вдома, ходить до туалету частіше, ніж раніше, або робить усе вдома, навіть коли його регулярно вигулюють)

 має труднощі з вивченням чогось нового

 менше шукає уваги, стає замкнутим або, навпаки, нав’язливо намагається контактувати з людьми

 лякається людей, яких раніше знав

 має труднощі з підніманням або спусканням сходами

 стає більш наляканим або тривожним загалом

Як зрозуміти, що зміни в поведінці собаки пов’язані саме з когнітивною дисфункцією, а не з іншими хворобами

Ксенія пояснює, що синдром КДС – це діагноз-виключення, і остаточний висновок роблять на основі інформації від власника та виключення інших станів і захворювань, які можуть спричиняти схожі клінічні ознаки.

Обов’язковою є діагностика фізичних проблем, які можуть спричиняти зміни поведінки чи погіршувати стан собаки з уже діагностованим СКДС.

Наприклад, дезорієнтація може бути пов’язана зі втратою зору, слуху чи нюху, остеоартритом або пухлиною мозку. Зміни соціальної поведінки можуть бути викликані болем, ендокринними порушеннями чи неврологічними патологіями. Нечистоплотність може бути наслідком хронічного болю, ендокринних захворювань, проблем із нирками, печінкою тощо.

Тобто необхідно провести комплексне обстеження тварини, зробити різні дослідження (МРТ, КТ, УЗД), щоб спростувати підозру на патології, як-от запальні процеси в організмі, пухлини, особливо головного мозку, різні ендокринні захворювання тощо.

Існують скринінгові опитувальники, як, наприклад, шкала оцінки когнітивної дисфункції собак (CCDR), яку власник може заповнити самостійно, або шкала ARCAD – оцінка вікових когнітивних та афективних розладів, що зазвичай проводиться ветеринарним лікарем.

На жаль, СКДС неможливо вилікувати, проте рання діагностика та призначення підтримувальної терапії можуть допомогти уповільнити прогресування хвороби та покращити якість життя як собаки, так і його опікуна. Варіанти підтримки включають медикаменти, нутрицевтики, дієту та модифікацію поведінки.

Станом на зараз доступні декілька медичних препаратів, які призначаються собакам із синдромом КД. Також існують спеціальні готові раціони, що мають у своєму складі антиоксиданти та інші допоміжні компоненти, які запобігають прогресуванню хвороби.

Собак похилого віку треба регулярно обстежувати на наявність ознак СКДС, а записи результатів опитувальника мають бути частиною їхніх регулярних ветеринарних чекапів, щоб можна було виявити наявність синдрому на ранніх стадіях або прослідкувати динаміку в стані тварини, яка вже має підтверджену деменцію.

Для собак з ознаками синдрому когнітивної дисфункції, які добре реагують на призначене лікування, може бути достатньо ветеринарних оглядів кожні 3–6 місяців. Але для тварин, у яких ознаки прогресують або ще не стабілізувалися, потрібно робити їх частіше.

Догляд за собакою з когнітивною дисфункцією

Безпека оселі

Потрібно створити безпечне середовище для старого собаки: приберіть небезпечні предмети, вузькі проходи, слизькі поверхні. Використовуйте килимки, дитячі ворота для відокремлення безпечного простору, обмежте доступ до сходів.

Їжа й вода

Розмістіть миски в легкодоступних місцях, але не у проходах. Використовуйте стійкі миски, які не впадуть і не розіб’ються. Бажано ставити їх на поверхні, на яких вони не ковзатимуть. Іноді рекомендується встановити миски на підвищенні для зручності собаки під час приймання їжі.

Туалет

Спостерігайте за частотою вигулу. В разі необхідності робіть це частіше або використовуйте підгузки. Ніколи не карайте собаку за «промахи» по похід до туалету вдома.

Соціальна взаємодія

Бажано мінімізувати або повністю виключити контакти собаки, який має синдром КД, з іншими тваринами, якщо це викликає у тварини стрес, дискомфорт або прояви агресивної поведінки.

Двері та травми

Будьте обережні з дверима, які відчиняються всередину, щоб не травмувати дезорієнтовану тварину.

Допомога за обмеженої мобільності

Для маленьких собак використовуйте переноски, для великих – спеціальну амуніцію. Якщо собака не звик до дотиків під час надягання амуніції, необхідно поступово привчати його до цього процесу.

Збагачення середовища

Підтримуйте активність мозку через ігри, команди та пошукові вправи. Іграшки з їжею допоможуть за умови гарного апетиту, але прослідкуйте, щоб їх використання не ускладнювало процес приймання собакою їжі.

Профілактика

Найкращі результати дає поєднання турботи про фізичне й ментальне здоров’я тварини впродовж життя, а також спеціальної дієти, збагачення середовища та систематичного навчання собаки новому.

Піклування про собаку з когнітивною дисфункцією – це виклик, але ваша турбота й увага можуть значно покращити якість його життя. Пам’ятайте, що любов і терпіння допоможуть зберегти зв’язок з вашим улюбленцем навіть у складні часи. Дбайте про собаку і про себе, адже лише разом ви зможете пройти цей шлях.

Матеріал підготувала Тетяна Мороз – журналістка проєкту «Спільнота pet-friendly».

Читайте також: