Без компромісу світ ризикує зіткнутися з новою хвилею ядерного суперництва

Іранська ядерна програма вже понад чотири десятиліття є однією з найгарячіших тем міжнародної політики. Вона уособлює сплетіння амбіцій регіональної держави, глобальної ядерної безпеки, дипломатичних зусиль та санкційного тиску.

Сьогодні, коли поглиблення співпраці Москви з Тегераном перетворюється на стратегічне партнерство і союзницькі взаємини у війні проти України, а у Білому домі Дональд Трамп «рішуче вирішує» усі глобальні питання, проблема ядерної програми Ірану знову опинилася у центрі світової уваги.

ІСЛАМСЬКА РЕСПУБЛІКА «ПОРОГОВОГО ЯДЕРНОГО РІВНЯ»

Іран є ядерною державою з пороговим рівнем розвитку. Така оцінка експертів базується на тому, що ця країна володіє технологіями, необхідними для створення ядерних боєголовок, має науковий і технічний потенціал, а також налагоджену систему координації зусиль із їх розроблення. Крім того, Іран спромігся дотепер накопичити запаси високозбагаченого урану, достатні для забезпечення паливом кількох видів озброєнь за умови мінімального подальшого збагачення.

Ядерна програма Ірану бере початок ще з 1950-х років, коли за підтримки США в рамках ініціативи «Атом для миру» там уперше були започатковані ядерні дослідження. У 1970-х роках Іран активно інвестував в ядерну енергетику, плануючи будівництво до 20 реакторів.

Однак після Ісламської революції 1979 року Захід втратив довіру до нової влади в Тегерані, і ядерна програма опинилася під пильним міжнародним контролем. Незважаючи на міжнародну ізоляцію, Іран продовжив розвиток ядерних технологій, певною мірою, завдяки допомозі з боку Пакистану, Північної Кореї, Китаю та Росії.

Фото: EPA-EFE/ABEDIN TAHERKENAREH

ІНОЗЕМНА ТІНЬОВА ПІДТРИМКА

Зі середини 1980-х років набирає обертів таємна ядерна програма Ісламської Республіки Іран. Попри офіційні заяви Тегерана про тільки мирний характер ядерних досліджень, уже тоді Іран став на шлях, що спричинив глибоку підозру міжнародної спільноти.

Особливу роль у розвитку програми відіграв Пакистан. Від свого східного сусіда Іран отримав не лише креслення для центрифуг, а й зразки обладнання та інструкції щодо збагачення урану до рівнів, потенційно придатних для створення ядерної зброї.

Не менш важливу роль у старті іранської військової програми відіграв Китай. У 1991 році Ірану вдалося таємно імпортувати з Пекіна хімічні сполуки, які є основою для процесу збагачення. Ця поставка, а також угоди про технологічне співробітництво між Тегераном і Пекіном стали критичним імпульсом для розвитку внутрішньої інфраструктури зі збагачення урану.

Росія в 1990-х роках надала допомогу в добудові атомної електростанції в Бушері, а також, за різними даними, передавала обладнання подвійного призначення.

ЗУСИЛЛЯ ЗІ СТРИМУВАННЯ

Попри численні заперечення, аналітики Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) неодноразово фіксували ознаки можливого воєнного виміру іранської програми. Протягом 1990-х років Іран активно розбудовував секретні об’єкти, приховуючи масштаби програми від міжнародних інституцій, а таємний характер початкового етапу програми сформував глибоку недовіру до Тегерана.

Виявлення цих дій, зокрема у рамках розслідувань МАГАТЕ, спровокувало низку дипломатичних та санкційних кроків з боку ООН, США та ЄС. Протягом 2006–2015 років Іран обмежили в експорті нафти, доступі до міжнародної банківської системи та інвестиціях у технології. Ці зусилля досягли кульмінації у 2015 році, коли Іран та шість світових держав уклали Спільний всеосяжний план дій (JCPOA).

Іранська ядерна угода, 2015 р.

Угода JCPOA передбачала значне обмеження ядерної програми Ірану в обмін на зняття санкцій. Іран погодився обмежити збагачення урану, перепрофілювати ядерні об’єкти та надати МАГАТЕ розширений доступ для перевірки ядерних об’єктів на своїй території.

У 2018 році президент США Дональд Трамп оголосив про вихід своєї країни з JCPOA, аргументуючи це тим, що угода не гарантує безпеки США, і відновив санкції проти Ірану.

Після виходу США європейські країни, дотримуючись досягнутих у рамках JCPOA домовленостей, намагалися полегшити торговельні операції між європейськими компаніями та Іраном, оминаючи санкції, накладені Сполученими Штатами. Але на початку 2020 року Іран оголосив, що більше не дотримуватиметься жодних обмежень, установлених угодою. Прогрес, здобутий відтоді, забезпечив Ірану досягнення порогового ядерного статусу, в якому він тепер і перебуває.

Сьогодні європейські столиці з тривогою стежать за посиленням військової співпраці Тегерана з Москвою, розуміючи ризики можливої передачі Росією нових ядерних технологій.

Президент Франції Еммануель Макрон 6 січня 2025 року назвав Іран «основним стратегічним і безпековим викликом» для Європи та всього регіону. Він висловив занепокоєння, що прискорення ядерної програми Ірану наближає ситуацію до «точки неповернення».

У спільній заяві від 10 грудня 2024 року уряди Німеччини, Франції та Великої Британії засудили кроки Ірану щодо збільшення виробництва збагаченого урану до 60% на підземному об’єкті у Фордо і закликали Іран негайно припинити ядерну ескалацію.

ПОЗИЦІЇ РЕГІОНАЛЬНИХ ГРАВЦІВ

Ядерна програма Ірану має глибокі наслідки не лише для Заходу, а й для ключових регіональних і глобальних гравців, таких як Саудівська Аравія, Ізраїль і Китай. Кожна із цих країн бачить загрозу або можливість по-своєму – залежно від історичного контексту, безпекових інтересів та економічних зв’язків.

Саудівська Аравія сприймає ядерну програму Ірану як екзистенційну загрозу, особливо з урахуванням шиїтсько-сунітського протистояння та боротьби за домінування в регіоні Перської затоки. Тож Ер-Ріяд вимагає повного повернення Ірану до рамок JCPOA або вироблення нового договору, який врахує також питання ракетних технологій і підтримки Іраном шиїтських воєнізованих угруповань у регіоні.

Ізраїль вважає, що ядерна Ісламська Республіка становитиме пряму загрозу його існуванню. Уся політика Тель-Авіва спрямована на превентивне стримування Ірану – як дипломатичне, так і силове. Ізраїль готовий діяти самостійно, якщо світ не зможе зупинити Тегеран дипломатично. Ймовірність авіаударів по ядерних об’єктах Ірану залишається реальністю у разі провалу переговорів. Саме після нещодавньої зустрічі з прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньягу Трамп попередив Іран про серйозні наслідки в разі їх зриву.

Китай прагне уникнути будь-якої ескалації на Близькому Сході, яка може порушити доступ до енергоресурсів та економічну стабільність. Пекін – за повернення Ірану до мирного атома, але проти односторонніх санкцій США. Китай був і є прихильником JCPOA, виступаючи за збереження багатостороннього формату переговорів.

14 березня 2025 року міністр закордонних справ Китаю Ван Ї представив п’ять пропозицій щодо врегулювання іранського ядерного питання. Серед них: прихильність до мирного розв’язання суперечок, баланс прав і обов’язків, збереження рамок JCPOA, сприяння співпраці через діалог та поетапний підхід на основі взаємності.

Китай виступає своєрідним «стабілізатором» у рівнянні з Іраном, який діє радше економічно й дипломатично, але має вплив на політику Тегерана через енергетичну співпрацю.

ІНІЦІАТИВА ТРАМПА З ПРЯМИХ ПЕРЕГОВОРІВ

У світлі поновлення політичного курсу Вашингтоном на консервативно-жорсткий підхід до Тегерана адміністрація Трампа знову виходить на авансцену переговорів щодо іранської ядерної програми. Попри напружене тло, яке склалося після одностороннього виходу США з JCPOA у 2018 році, експерти вбачають потенціал для нової домовленості.

Фото: White House

7 квітня президент США оголосив про початок прямих переговорів з Іраном щодо його ядерної програми, попередивши про серйозні наслідки в разі їх провалу.

Тепер адміністрація Білого дому стикається з необхідністю розроблення ефективної стратегії для укладення нової угоди, яка б обмежила ядерні амбіції Тегерана та гарантувала регіональну безпеку.

Після появи інформації про відмову Ірану від переговорів Трамп заявив, що прагне процвітання Ірану, і наголосив, що Сполучені Штати не дозволять, щоби ця країна мала ядерну зброю.

З огляду на поточні реалії, повернення до JCPOA в його початковому вигляді є практично неможливим. Але укладення оновленої угоди, що ґрунтується на реаліях 2025 року, є не лише бажаним, а й необхідним кроком задля запобігання подальшій ескалації. Основні цілі – розтягнути час, необхідний Ірану для створення ядерної зброї, та забезпечити прозорий, постійний моніторинг усіх ядерних об’єктів.

НЕОДНОЗНАЧНІСТЬ ПОЗИЦІЇ ІРАНУ

В Ірані спостерігається неоднозначність у підходах до можливих переговорів.

Незважаючи на різкі заяви та скептицизм верховного лідера Ірану, деякі посадовці в країні, зокрема дипломати, натякають на можливість обговорення нової угоди. Але для цього США мають продемонструвати не лише інтерес, а й повагу до суверенітету та безпекових потреб Ірану.

Міністр закордонних справ Аббас Арагчі демонструє готовність до обговорення ядерної програми, підтверджує проведення найближчим часом перемовин зі Сполученими Штатами, але акцентує, що вони будуть не прямими.

Алі Хаменеї / Фото: Office of the Iranian Supreme Leader/WANA (West Asia News Agency)/Handout

Згодом верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї відкинув заклики США до переговорів щодо ядерної угоди та заявив, що заклики до перемовин з боку «держав-задирак» не спрямовані на розв’язання проблем, а є скоріше спробою накинути свої вимоги Ісламській Республіці.

Внутрішні розбіжності можуть впливати на узгодженість іранської позиції на переговорах та ускладнювати досягнення компромісу.

Водночас офіційний Тегеран пам’ятає про «лівійську модель»: коли режим Каддафі відмовився від ядерної зброї, а потім зазнав повалення за підтримки Заходу. Такі історії лише посилюють іранське переконання в необхідності зберігати ядерну «пороговість».

Після російського вторгнення в Україну у 2014 та 2022 роках світова довіра до гарантій безпеки суттєво впала.

Прохолодне ставлення Трампа до НАТО, зокрема його публічні погрози вивести американські війська з Європи, змушують союзників готуватися до автономії у сфері оборони. У Франції та Німеччині дедалі гучніше звучать ідеї створення спільної європейської «ядерної парасольки».

Це не лише виклик для трансатлантичного альянсу, а й сигнал для Тегерана, що світ переходить до нової геополітичної моделі, де лише власна сила може гарантувати виживання.

НОВА УГОДА

Розроблення та укладення нової ядерної угоди з Іраном потребує ретельного врахування поточних реалій та готовності до компромісів з обох сторін. Посилений моніторинг, обмеження на збагачення урану та заборона на діяльність, пов’язану з розробленням зброї, можуть стати основою для ефективної угоди, яка сприятиме зміцненню міжнародної безпеки та стабільності в регіоні.

Натомість Іран отримає економічне полегшення та зняття санкцій, надходження іноземних інвестицій та модернізацію інфраструктури, а також зменшення дипломатичної ізоляції.

Навіть за очевидних вигод балансу між інтересами безпеки Заходу та можливістю економічного відродження Ірану останній зі скепсисом ставиться до можливості нової домовленості зі США, особливо з урахуванням досвіду 2018 року. Тегеран боїться повторного виходу США з угоди, тож, ймовірно, вимагатиме гарантій непорушності домовленостей.

Але час грає проти дипломатії. Що довше відтягуються переговори, то більше Іран поглиблює свою технічну перевагу, а регіон стає ще менш передбачуваним.

Попри розбіжності у своїх підходах, регіональні гравці (Ізраїль та Саудівська Аравія) визнають, що ядерна зброя в руках Ірану може зруйнувати баланс сил на Близькому Сході. І саме у цьому – точка перетину, яку Захід може використати для формування ширшого міжнародного фронту для тиску на Тегеран.

Якщо пропозиція Трампа про переговори буде остаточно відхилена Іраном і вони не почнуться найближчими місяцями, Франція, Німеччина та Велика Британія можуть ініціювати повернення санкцій ООН, скасованих за JCPOA. У відповідь Іран може вийти з Договору про нерозповсюдження. А це вже відчиняє двері до повномасштабної ядерної кризи – з ризиком превентивних військових ударів.

Нову ядерну угоду з Іраном ще можна укласти, але для цього потрібно відмовитися від ультиматумів і розпочати чесний діалог. США повинні чітко артикулювати свої реалістичні цілі, Іран – проявити відкритість до контролю. Без компромісу світ ризикує зіткнутися з новою хвилею ядерного суперництва, цього разу вже не лише на Близькому Сході, а й у Європі.

Юрій Чорний, Київ

Перше фото: Majid Asgaripour/WANA (West Asia News Agency)