Чому жити з батьками завжди складно?

Навіть, якщо ви поважаєте та любите одного, один дах та спільна кухня рано чи пізно виявляють розбіжності.

У когось інші уявлення про сніданки, у когось — про гігієну або прибирання в кімнатах, а ще можуть бути різні погляди на виховання дитини та кота, миття чашок та покупок у супермаркеті.

Побутові дрібниці перетворюються на заміновані поля. Як правильно мити чашки. Чи можна гріти гречку тричі. Чи доречно ходити в халаті у неділю до обіду. І ви вже відчуваєте себе не у власному домі, а у багатосерійній драмі з натяком на трилер.

«Три людини на кухні — ще не біда. Але три дорослі характери під одним дахом — уже сценарій для психологічного трилера з елементами мелодрами. Коли батьки переїжджають жити до пари (чи навпаки — пара до батьків), це не просто про «зручніше/дешевше/так склались обставини». Це — іспит, який просто потрібно скласти», — каже експерт.

Як жити з батьками й не збожеволіти

Він назвав моменти, які важливо врахувати, щоб не втратити нерви, стосунки та домашнього кота.

Усі дорослі

Ніхто нікому нічим не зобов’язаний — окрім базової поваги. Це не «вас пустили пожити», і не «всі мають слухати найстаршу». Це про партнерство й домовленості, а не про ієрархію.

«Якщо мама з вами надовго, то не забувайте залишатися парою. Ви маєте право дивитися фільми тільки вдвох, вечеряти без неї, пити каву у тиші. Має залишатися простір для вашого «ми», яке мама не має порушувати», — радить експерт.

Встановіть межі — і дотримуйтеся їх

Так, навіть якщо мама «тільки запитала, коли ви вже народите» або «просто переставила всі каструлі на свої місця». Не мовчіть і не накопичуйте — обговорюйте. Тихо, ввічливо, але чітко.

У кожного має бути свій простір

Окрема кімната — це не розкіш, а психологічна необхідність. Навіть якщо це кімната розміром із шафу. Власний кут — це про повагу до кордонів і особистості.

«Власна кімната має бути не тільки у вас, а й у вашої мами. Кожен повинен мати місце, де може побути на самоті, почитати, подивитися рілси чи фільм. І ви маєте виконувати ті ж самі правила, як ваша мама», — каже Віталій Курсік.

Не грайте у «мій» і «твій» табір

Те, що це його мама/її мама — не робить партнера автоматично винним або зобов’язаним бути на чийомусь боці. У парі — ви команда. І завдання команди — не розбирати, хто винен, а як жити далі з мінімумом втрат.

Жартуйте

Гумор — найкращий засіб проти «пасивної агресії», «за наших часів усе було інакше» та «мені тут нічого не треба, я зараз піду». Тільки без глузування — із теплом і самоіронією.

Не чекайте, що все заспокоїться «само»

Ні, мама не звикне, і ви теж не зможете перетерпіти. Найгірше — чекати, що все якось само вляжеться. Поки ви звикнете один до одного, психічна система почне давати збій. Тому єдина гарантія вашого спокою — завчасно встановлені правила.

«У мами було свої 40-50 років, щоб сформуватися. Вона вже не зміниться — і це не ваша задача. Просто прийміть, що вона щось в домі буде робити по-своєму. Погоджуватися ви не зобов’язані, але не влаштовуйте через це розбір польотів», — радить коуч.

Що варто проговорити з батьками

• Графік побуту — хто коли готує, миє, прибирає
• Кордони (особисті кімнати, ванна, тиша після 22:00)
• Гроші (витрати, покупки, комуналка)
• Виховання дітей

Маленька порада: рідна дитина має пояснювати рідним батькам, отже якщо це ваша мама — то ви говорите з нею, якщо партнера — то він.

Чи можна жити разом із батьками в мирі?

Так. Але тільки якщо всі троє (а іноді й більше) дорослих людей на це справді згодні. Не формально — а внутрішньо.

«І головне — пам’ятати, що любов до мами не скасовує любов до партнера. А ще — що хороші стосунки можна побудувати майже з будь-ким. Але точно не на образах, замовчуваннях і каструлях, які знову не там стоять», — резюмує Віталій Курсік.