Від забутого місця до популярного музею

2025 рік логічним чином є роком багатьох ювілейних і пам’ятних дат у контексті Другої світової війни. Серед них 20 листопада: саме цього дня 80 років тому офіційно стартував знаменитий Нюрнберзький процес – міжнародний судовий процес проти представників Третього Рейху за підготовку та злочин агресії проти інших країн та інші злочини під час Другої світової війни.

Головним музеєм того процесу є Меморіал Нюрнберзького процесу, який також святкує свій власний ювілей – його було відкрито 21 листопада 2010 року. З цієї нагоди Меморіал нинішнього року протягом 3 днів – з 21 по 23 листопада – організовує безкоштовні екскурсії: кілька німецькою та англійською мовами, по одній – французькою і російською.

До речі, українська громада Нюрнберга вже деякий час звертається з проханням додати українськомовний гід. Можливо, він з´явиться у недалекому майбутньому. 

МЕМОРІАЛ ПАМ’ЯТІ ПРО ЗЛОЧИНИ Й ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

На сьогодні Меморіал є одним із найпопулярніших музеїв міста. У 2024 році його відвідали понад 150 тисяч гостей. Із зарубіжних відвідувачів майже дві третини приїжджають з України, Великої Британії, Америки, Італії тощо.

Екскурсія по інформаційно-документаційному центру, який розташований на верхньому поверсі будівлі суду, починається такими словами: «Друга світова війна розпочалась із пропагандистської брехні і завершилася викриттям злочинів, масштаб яких був небаченим у попередній історії. Укладені раніше міжнародні пакти та договори про нейтралітет були порушені і нічого більше не вартували»… Дуже актуально сьогодні, у контексті іншої війни та іншого агресора.

Експозиція музею, не дуже велика, та 20-хвилинне відео, яке показують у знаменитій Залі суду №600, де власне й проходили засідання, – це архівні матеріали, які стосуються не лише того трибуналу, а й наступних процесів після Другої світової. Але не тільки: тут представлена інформація і про вплив Нюрнберзького трибуналу до сьогодні, зокрема, про відносно недавні суди над тими, хто скоїли злочини проти людяності по всьому світу. Важливо, що у відео вже є згадка про російську війну в Україні. «Кожна атака, кожне бомбардування є злочином агресії. Володимир Путін має бути притягнутий до відповідальності за звірства, скоєні російськими військами в Україні. Така поведінка потребує воєнного трибуналу на кшталт Нюрнберзького», ­– лунає у судовій залі. Поки що з велетенського екрана. Хочеться сподіватися, що одного дня в музеї з’явиться ще один повноцінний стенд.

Площа, на якій знаходиться історична будівля, названа на честь Бенджаміна Ференца. Його бюст стоїть перед входом у Залу 600. Ференц, слідчий нацистських воєнних злочинів після Другої світової війни та головний обвинувач армії Сполучених Штатів Америки на процесі у справі про айнзацгрупи, одному з 12 наступних Нюрнберзьких процесів, помер у 2023 році у віці 103 років. Народжений у Румунії, єврей, громадянин США, він усе своє життя відстоював принципи міжнародного права. Та був великим другом музею.

НЕПРИЄМНА ПРАВДА

Може здатися досить дивним, що Меморіал найбільш гучного та впливового судовому процесу з’явився через стільки років після його завершення.

Александер Корб

Жителі Нюрнберга і в 1945 році були не в захваті від ідеї проведення в їхньому місті такої великої і значної події. «Німці ненавиділи трибунал, вважали його правосуддям переможців», – розповідає автору історик Александер Корб, який керував Меморіалом кілька років (з 1 жовтня цю посаду займає історик Ніна Лутц).

Після поразки у війні (та й пізніше) багато німців не вірили, не хотіли вірити в те, що їхні вожді та армія могли чинити нелюдські злочини, а в тих, хто збирався чинити правосуддя, бачили насамперед недругів. Союзники ж хотіли показати місцевому населенню, використовуючи документальні матеріали, що ці злочини можуть бути скоєні від їхнього імені та за їхньої підтримки.

А тут ще й суто побутові моменти: довелося потіснитися, бо приїхали сотні дотичних до процесу, і їх треба було кудись розселяти. Щоправда, завдяки військовим, насамперед американським, пожвавилася торгівля, у тому числі й торгівля тілом…

Після завершення процесу, коли світові були представлені докази звірств, пишатися Нюрнбергу, який до цього був широко відомий завдяки помпезним з´їздам НСДАП, також не було чим. Трибунал завершився, і про нього постаралися швидко забути. У Палаці правосуддя, який повернувся до виконання своєї попередньої функції, демонтували те, що можна було демонтувати, та успішно «похоронили» спогади на понад десятки років. 

І лише на тлі історичних подій наприкінці 1980-х – у 1990-х, як-от об‘єднання Німеччини та розвал СРСР, демократизації, трибуналів з питань Руанди та Югославії; зміни світогляду через зміну поколінь – на тему подивилися під іншим кутом, і було ухвалене рішення про необхідність увіковічення пам’ятки про ті насправді значущі події. Меморіал був відкритий лише у 2010 році, спочатку в дещо обмеженому вигляді (Зала 600 використовувалася за своїм прямим призначенням до 1 березня 2020 року). Фотографічного матеріалу вистачало для експозиції, а вигляд знаменитої Зали 600 довелося відновлювати, наскільки це було можливо. Оригінальних меблів фактично не залишилося. Чи не єдиним предметом з того часу є стіл, за яким радилися судді у сусідній кімнаті. Саме за цим столом у цій самій кімнаті ми розмовляли з Александером Корбом й пили чай. І ще – фрагмент лавки, на якій сиділи підсудні, решту було просто використано на дрова для багаття.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ

Про те, що німці, винні в злочинах, мають предстати перед судом, було вирішено союзниками (СРСР, США і Великою Британією) ще на Московській конференції 1943 року. Єдиної думки, як поводитися з воєнними злочинцями, втім, не було. Лунали голоси, які вимагали ліквідації політично-військового та економічного керівництва рейху без суду та слідства. І лише 8 серпня 1945 року, після запеклих дебатів чотири країни-переможниці підписали Лондонську хартію щодо створення міжнародного трибуналу (до речі, її ратифікували ще 19 країн з усіх континентів, а це означає, що трибунал отримав міжнародну підтримку). І уже сам факт, що вдалося домовитися, був оцінений як надзвичайний успіх.

Згідно з домовленістю, постійним місцем трибуналу мав стати Берлін, але перше засідання мало пройти в Нюрнберзі. Американці наполягали, щоби суд проходив у їхній окупаційній зоні.

Нюрнберг улітку 1945 року виглядав приблизно як Покровськ або Бахмут сьогодні. Тим не менш, інфраструктура, зокрема, наявність аеродрому, а також те, що величезний комплекс Палацу правосуддя з 530 офісами й 18 залами судових засідань та в’язницею якимось дивом не був зруйнований, стала одним із вирішальних факторів.

Те, що Нюрнберг вважався улюбленим містом Гітлера (з кінця 1920-х років тут проводилися мітинги нацистської партії, гігантські пропагандистські заходи, у 1935 році тут були прийняті антисемітські «Нюрнберзькі закони», які заклали основу для позбавлення виборчих прав, переслідування та знищення мільйонів людей), визначної ролі не грало, але символічного значення, безумовно, надало.

Американці, які, власне, й займалися організацією, мали кілька тижнів, щоби привести місце до ладу. Пошкодження були ліквідовані, офіси – відремонтовані, нова електрика та телефонні лінії – проведені. Реновації обійшлися в 6 млн доларів.

Ключовою фігурою і справжнім організатором трибуналу був головний прокурор США на процесі Роберт Х.Джексон. Правила та процедура трибунали базувалися на англо-американському праві.

У ході річного процесу, який тривав до 1 жовтня 1946 року, було проведено 216 судових слухань. Працювало на них 350 перекладачів. Новинкою став синхронний переклад (після процесу вся техніка, в тому числі навушники, повернулися до США).

Все це активно висвітлювалося міжнародною пресою з понад 20 країн, включно з Німеччиною, – адже організатори ставили за мету, серед іншого, донести правду до обдуреного пропагандою населення і змусити дистанціюватися від злочинів. На спеціальній галереї для представників ЗМІ було виділено 235 місць. А розквартировані журналісти були переважно в замку за 15 кілометрів від Палацу правосуддя. Радянські журналісти при цьому перебували під наглядом своїх спецслужб, які стежили за тим, щоби «братання» з західними журналістами не вийшло з-під контролю.

Про перебіг процесу розповідати тут не будемо, про це написано безліч статей, тими ж самими журналістами, досліджень і тому подібного.

Нагадаємо лише, що вперше в історії перед судом постали як керівники держави, так і організації по звинуваченню в чотирьох злочинах: змова, злочин проти миру, воєнні злочини та злочини проти людяності. На тому процесі месидж мав полягати в тому, що воєнні злочини не повинні повторюватися в майбутньому. Сьогодні ми бачимо, що це історичне попередження не спрацювало. І ті, хто вважають себе головними переможцями над фашизмом, коять зараз не менш страшні злочини.

Ольга Танасійчук, Берлін

Фото автора