Ні для кого не секрет, що актори покладаються на цілу команду фахівців, які працюють за лаштунками — візажистів, художників із костюмів, тренерів із діалектів та викладачів вокалу, — аби краще вжитися в роль. У списку помічників голлівудської зірки Керрі Вашингтон є ще одна, досить незвична радниця: її давня інструкторка з пілатесу Еріка Блум.

Про результати співпраці цих жінок розповідає Women`sHealthmag.

Керрі Вашингтон займається пілатесом уже два десятиліття й не вважає цей метод тимчасовим захопленням чи трендом із TikTok. Це невід’ємна частина її життя — як на екрані, так і поза ним. Так, вона використовує ці практики, щоб втілити образ персонажа, але також і для того, щоб краще відчути саму себе. Коли проблеми з фізичним чи ментальним здоров’ям змушували її почуватися відчуженою від власного тіла, пілатес допомагав їй повернутися до себе — а це вкрай важливо для неї зараз, коли вона розширює сферу бізнес-інвестицій і реалізує нові кар’єрні амбіції.

«Це не те місце, куди я приходжу, щоб засуджувати себе чи намагатися змінити свою зовнішність, — каже вона про свої індивідуальні заняття (зазвичай три-чотири на тиждень). — Це місце, де я пізнаю себе краще й вчуся почуватися комфортно у власному тілі, а це дарує неймовірне відчуття сили та впевненості».

Шлях до того, щоб почуватися комфортно у власному тілі, був для акторки довгим. Керрі народилася й виросла в Бронксі; вона — єдина дитина в сім’ї рієлтора Ерла та освітянки Валері. У підлітковому віці вона грала в молодіжному театрі й почала проходити кастинги для реклами та кіно, навчаючись у престижній школі для дівчат «Спенс» (Spence School) у районі Верхній Іст-Сайд на Мангеттені. «Зовні моє дитинство, моя родина й наше життя здавалися бездоганними», — писала вона у своїх мемуарах 2023 року «Thicker Than Water» («Густіше за воду»). Та за цим блискучим фасадом ховалася похмура таємниця: у дитинстві вона зазнала сексуального насильства з боку юного приятеля.

Роками Керрі тримала ці травматичні події в собі, натомість спрямовуючи страх і тривогу в акторську гру. «Бути кимось іншим мені було комфортніше, ніж бути собою», — пояснює вона в книжці.

Хоч як глибоко ми не ховали б такі речі, вони завжди даються взнаки. У студентські роки Керрі почала використовувати їжу як спосіб упоратися з емоціями — як засіб відсторонитися від власного тіла. Вона намагалася «відпрацювати» напади переїдання надмірними фізичними навантаженнями або повною відмовою від їжі. Це призводило до згубного замкненого кола: вона втрачала відчуття контролю й починала ще більше ненавидіти своє тіло.

У 19 років вона почала відвідувати терапію, де вчилася висловлювати емоції як Керрі, а не як персонаж. Відтоді терапія стала важливим складником її турботи про ментальне здоров’я.

«Дуже важливо й корисно мати час протягом тижня, коли я можу замислитися над тим, що відбувається в моїх думках і житті, та взяти на себе відповідальність за це, — каже Керрі. — Я опановую кращі інструменти для емоційної саморегуляції та свідомого реагування замість імпульсивних реакцій, щоб проживати життя саме тією людиною, якою я хочу бути».

Після закінчення Університету Джорджа Вашингтона Керрі продовжила долати розрив між розумом і тілом за допомогою йоги, якою почала займатися ще в школі «Спенс». Ця практика настільки їй сподобалася, що вона отримала сертифікат інструктора під час навчання акторській майстерності в Індії й продовжувала викладати як додатковий заробіток, паралельно ходячи на кастинги. Зрештою, йога стала для неї своєрідним містком до пілатесу. Хоча подробиці того, як усе почалося, вже дещо стерлися з пам’яті, Керрі пригадує, що почула про пілатес як про суміжну практику, що поєднує роботу тіла й розуму, і вирішила спробувати. Це захопило її миттєво.

Сьогодні вона й далі займається йогою, проте пілатес вийшов на перший план, адже він допомагає їй глибше відчувати своє тіло та запобігати травмам. Серед улюблених вправ Керрі — ті, що виконуються лежачи на боці (наприклад, жими ногами): вона лягає на реформер і однією ногою відштовхує рухому платформу від себе та повертає її назад. «Я обожнюю вправи для ніг», — каже вона.

Цей акцент на нижній частині тіла простежується і в її програмі силових тренувань. З віком Керрі почала виконувати вправи з більшою вагою задля довголіття та здоров’я кісток (у її родині є випадки остеопорозу) двічі на тиждень — і, за її словами, вона навряд чи змогла б це робити, якби не пілатес.

«Це допомагає мені виконувати всі інші фітнес-вправи без ризику травмуватися, — каже вона. — Завдяки пілатесу я підходжу до рухів більш усвідомлено, краще відчуваю своє тіло та правильно вибудовую поставу. Я відчуваю, що можу більше ризикувати в інших видах активності — чи то скелелазіння, чи біг, чи плавання у відкритій воді. Я можу робити набагато більше».

Як і багато людей, що борються з розладами харчової поведінки, Керрі розуміє: одужання — це не миттєва подія, а тривалий процес, тому вона ставиться до харчування усвідомлено, але гнучко.

«Найсильніший тригер для мене — це коли я картаю себе за вибір їжі, — каже вона. — Щойно я вирішую, що певний вибір їжі «неправильний», і починаю себе за це гризти, у мене виникає сильне бажання знову «втекти» від власного тіла, що призводить до ще більших порушень харчової поведінки. Це дивно, адже саме це й засмучує мене найбільше. Я зрозуміла, що вміння пробачати себе та доброзичливе ставлення до себе — це потужні інструменти для одужання».

Турбота про тіло також стала для Керрі джерелом зцілення — не лише завдяки пілатесу, а й через такі процедури, як лімфодренажний масаж і догляд за обличчям.

«Чесно кажучи, це один зі способів любити себе та загладити провину за роки, коли я ставилася до себе не надто дбайливо», — каже вона.

Громадська діяльність та активні кроки — це ще один спосіб для Керрі переосмислити своє минуле й допомогти іншим, хто стикається з подібними проблемами. Наприкінці 2025 року, спираючись на власний досвід боротьби з розладами харчової поведінки, Керрі стала інвесторкою та радницею стартапу Equip. Це віртуальна служба, що базується на науково обґрунтованих методах і інтегрує процес лікування розладів харчової поведінки в повсякденне життя пацієнтів. Ще одним таким проєктом Керчі є Winx Health — компанія, що займається питаннями сексуального та репродуктивного здоров’я. Цікавий факт: у підлітковому віці Керрі грала в театральній трупі, яка просвіщала молодь щодо безпечного сексу.

Теми привілеїв і спільноти також відіграють важливу роль у наступному проєкті Керрі — політичному кримінальному трилері «Тварини» (Animals), прем’єра якого відбудеться на Netflix 9 жовтня. У ньому вона грає психотерапевтку й дружину кандидата в мери Лос-Анджелеса (його роль виконує Бен Аффлек); їхнього сина викрадають із метою отримання викупу. І так, створюючи образ своєї героїні Ебігейл, вона безперечно надихалася психотерапевтами минулого.

«Було цікаво посидіти в цьому кріслі», — каже Керрі. «Я помітила, що терапевти часто — попри те, що здаються людьми, які знають усі відповіді, — самі мають дуже непросте життя. Це нагадує принцип: «Лікарю, зціли себе сам»».

Фільм «Animals» знаменує собою певний відхід від звичної практики Керрі, яка останніми роками надавала перевагу лише тим проєктам, де вона також виступала продюсеркою, аби зберегти за собою право впливати на творчий процес. Утім, вона каже, що перспектива співпраці з Аффлеком — який також продюсує стрічку та виступає її режисером — зрештою переконала її погодитися на участь.

«Якщо я долучаюся до проєкту, де я не продюсерка — а це зараз велика рідкість — я мушу мати величезну віру й довіру до людей, які керують усім процесом, — каже вона. — Це була саме та ситуація, коли я знала: мене побачать і почують, а мою думку цінуватимуть і братимуть до уваги».

Попри численні проєкти, в яких вона з’являлася протягом останнього десятиліття — від ролі Аніти Гілл у фільмі HBO «Підтвердження» (Confirmation) до образу цілеспрямованої кар’єристки в серіалі Apple TV «Неідеальні жінки» (Imperfect Women), — саме її культова роль Олівії Поуп, «фіксерки» з Вашингтона в серіалі «Скандал» (Scandal), викликає в шанувальників найбільше захоплення під час спілкування з нею. Хоча є одне «але».

«Часто люди дуже швидко додають щось іще, ніби кажучи: «Я справжній фанат», — усміхаючись, розповідає Керрі. — Вони кажуть: «Я люблю «Скандал», але також і ваш перший фільм — «Наша пісня» (Our Song)». Або: «Я люблю «Скандал», але бачив усе, що ви робили на Бродвеї». Приємно бачити, у яких різних контекстах мої шляхи перетиналися з життям інших людей».

Неважко зрозуміти, чому політична драма Шонди Раймс досі користується такою популярністю: блискучий сценарій, напружений сюжет із високими ставками та блискучий акторський склад. Для Керрі цей колектив (разом із їхніми партнерами) став другою сім’єю — настільки близькою, що коли їй потрібно знайти Тоні Ґолдвіна (який зіграв її коханого, президента Фіцджеральда Ґранта), вона запитує свого справжнього чоловіка, колишнього гравця НФЛ, актора й продюсера Ннамді Асомугу, чи не знає він, де зараз Ґолдвін. «Вони дуже близькі, — каже Керрі. — Це чудово».

Коли Керрі запитують, чи розглядає вона можливість возз’єднання команди серіалу «Скандал» — можливо, у форматі повнометражного фільму? — вона відповідає ствердно, за умови, що всі обставини складуться якнайкраще. «Я б погодилася, якби все було зроблено правильно, за участі потрібних людей і за умови повної відданості справі з боку кожного учасника», — каже вона.

Чи вирішить вона знову взути туфлі Louboutin на 10-сантиметрових підборах, як у її героїні Олівії Поуп, чи наважиться на нову головну роль, або ж нарешті сяде в режисерське крісло повнометражної стрічки (що є однією з її кар’єрних цілей) — Керрі завжди діє з відкритим розумом і щирим серцем.

«Я хочу й надалі сміливо робити вибір і кидати собі виклик, — каже вона. — Митці, на яких я найбільше рівняюся, — це люди, які постійно відкривали в собі нові грані й випробовували власні сили: універсальні таланти, як-от Барбра Стрейзанд, Даянн Керролл, Сіселі Тайсон, Рита Морено та Джейн Фонда. Вони для мене — справжні дороговкази».

Щоб сяяти так само яскраво, як її кумири, і водночас приділяти час родині, друзям та колегам з індустрії, яким вона прагне допомогти в розвитку, Керрі розуміє: вона має бути в найкращій формі — як фізичній, так і ментальній.

«Мені потрібно бути сильною. Мені потрібно бути зібраною. Мені потрібно відчувати гармонію зі своїм тілом, — каже вона. — Я не повинна зациклюватися на самобичуванні чи нескінченних роздумах про те, якою я маю бути або що ще мушу зробити. Натомість мені важливо любити себе й усвідомлювати власну цінність і здатність робити свій внесок. Тоді я зможу ділитися цим із світом, а не почуватися тією 19-річною дівчиною, яка ховається під ковдрою після того, як з’їла три коробки піци й дві пінти морозива, і хоче покінчити із собою, бо вважає, що не заслуговує на краще». Завдяки терапії, громадській діяльності, інвестиціям і — так, пілатесу — Керрі вдалося сформувати розпорядок, що допомагає їй повертатися до свого тіла й самої себе щоразу, коли це необхідно: «Я можу звільнитися від сорому, встати з ліжка й жити життям, яке перевершує мої найсміливіші мрії, — і все це завдяки тій цілющій роботі над собою, яку я виконала й продовжую виконувати».