Зміна біоти після вимирання динозаврів на межі K-Pg радикально переформатувала ландшафти Землі та структуру річкових систем.

Геологічна мить — катастрофічні наслідки

Межа K-Pg (“Крейдово-палеогенова межа”) вважається геологічним маркером, що засвідчує миттєву зміну життя на планеті. Ця зміна проявилася не лише у зникненні динозаврів, а й у різкій трансформації осадових порід. Як зазначає Люк Вівер, “межа K-Pg є нашим найкращим аналогом дуже різкої реструктуризації біорізноманіття, ландшафтів і клімату”. Вивчаючи геологію західної частини Північної Америки, дослідники зафіксували раптові зміни у типах осадових відкладень, які відповідають моменту масового вимирання.

На підтвердження гіпотези про катастрофічну природу вимирання, Вівер і його колеги виявили тонкий шар осаду з високим вмістом іридію. Іридій — це хімічний елемент, що зазвичай надходить на Землю з метеоритами, і його аномально висока концентрація у шарах порід межі K-Pg є переконливим свідченням астероїдного удару. Як каже Вівер, “іридієва аномалія була прямо на контакті між цими двома формаціями, саме там, де геологія змінюється”.

Вимирання як екосистемний тригер

Раніше геологи пояснювали зміну типів порід зміною рівня моря або іншими абіотичними факторами. Проте нове дослідження доводить, що зникнення динозаврів, які були “екосистемними інженерами”, могло дати змогу лісам стрімко розвиватися. “Динозаври величезні. Вони, мабуть, мали якийсь вплив на цю рослинність”, – відзначає Вівер. Нові лісові екосистеми змінили структуру річок: широкі меандри, стабілізація берегів, накопичення органіки замість глинистих осадів.

Дослідники, аналізуючи Форт-Юніонську формацію, виявили, що річкові відкладення після K-Pg мали значні зміни: від “піжамних смуг”, які спершу вважали озерними, до точкових барових структур, характерних для активних меандрів. Ці процеси були можливі лише за умов стабільного рослинного покриву. “Стабілізуючи річки, ви перекриваєте доступ глини, мулу і піску до далеких ділянок заплави, тому ви в основному накопичуєте органічне сміття”, – пояснює Вівер.

Історія планети, що повторюється

Науковці підкреслюють, що швидкість змін у геологічному масштабі, викликана зникненням динозаврів, співмірна зі змінами, які нині провокує людство. “Зміни, які ми вносимо в нашу біоту та навколишнє середовище, будуть такими ж геологічно миттєвими”, – наголошує Вівер. Це відкриває важливий дискурс про роль живих організмів у формуванні навколишнього середовища, де життя впливає не лише на клімат, а й на морфологію ландшафтів.

Вимирання як тригер геологічного зсуву

Коли динозаври зникли, розпочалася нова ера — з новими кліматичними умовами та екологічними нішами. Спренін із Флориди зазначає, що “динозаври, можливо, мали безпосередній вплив на свої екосистеми”, тим самим підтверджуючи гіпотезу про живу природу як основного рушія ландшафтних змін. Раптовість цих процесів, які в геології часто вимірюються мільйонами років, тут вкладається в межі одного людського життя.

Це дослідження є прикладом того, як поєднання геології, палеонтології та екології дозволяє побачити Землю як динамічну систему взаємодій біоти і геосфери. Команда Вівера і Карвальо показала, що не лише клімат змінює життя, але й навпаки — біологічна складова здатна змінювати кліматичні та геоморфологічні процеси. “Стріла не рухається в одному напрямку”, — резюмує Вівер.

Підсумок і попередження

Таким чином, вивчення межі K-Pg — це не лише ретроспектива минулих подій, а й дзеркало можливих сценаріїв майбутнього, в умовах глобального потепління та масового вимирання видів. Зникнення динозаврів — урок того, як нестабільність біоти здатна перекроїти цілі геосистеми, переформатувати річки, ліси та клімат. Цей досвід, як наголошують дослідники, має стати застереженням для людства у XXI столітті.