Нове дослідження пропонує геометричне походження фундаментальних взаємодій, зводячи фізику частинок до властивостей прихованих вимірів.

Команда Річарда Пінкака досліджує семивимірні G2-многовиди — “геометричні форми з прихованою симетрією”, які в їхній моделі не є статичними. Вони еволюціонують у часі через потік G2–Річчі, що змінює внутрішню кривизну простору. Пінкак підкреслює: «ці надвимірні структури можуть мати торсіон, свого роду внутрішнє скручування». Саме таке скручення може формувати стабільні конфігурації — солітони.

Солітони створюють повністю геометричне пояснення спонтанного порушення симетрії, яке в Стандартній моделі забезпечує поле Хіггса. Дослідники припускають, що маси W- та Z-бозонів можуть виникати не з поля, а з опору геометрії додаткових вимірів. Як зазначає автор: «матерія виникає з опору самої геометрії, а не з зовнішнього поля». У цій інтерпретації маса частинок — наслідок торсіону надвимірного простору.

Модель також пов’язує торсіон із кривизною простору-часу, пропонуючи нове пояснення позитивної космологічної константи, що задає темп розширення Всесвіту. Автори вводять гіпотетичну частинку — «торстон», яка могла б слугувати експериментальним підписом теорії та перевірятися у майбутніх установках високої чутливості.

Таке бачення продовжує ідею Ейнштейна про гравітацію як геометрію. Пінкак узагальнює її, стверджуючи: «природа часто віддає перевагу простим рішенням… можливо, маси бозонів W і Z походять безпосередньо від геометрії семивимірного простору». Якщо ця концепція підтвердиться, вона може переосмислити фундаментальні взаємодії як прояви структури простору, а не окремих полів.