
Забобони супроводжують людство століттями: ми стукаємо по дереву, оминаємо чорних котів і насторожено ставимося до числа 13. Часто ці ритуали здаються безглуздими, але майже кожен із них має конкретне історичне або культурне підґрунтя. Час з’ясувати, як відкритий у приміщенні зонт став «провісником біди», чому підкову вішають над дверима та звідки взявся страх перед тринадцяткою.

1. Якщо відкрити парасолю в приміщенні — станеться нещастя
В інтернеті поширена легенда, що ця прикмета походить із Давнього Єгипту. Там парасолі з папірусу та павичевого пір’я були символом богині неба Нут. І якщо занести їх під дах, забравши з-під юрисдикції богині, можна було її образити.
Насправді ж це забобон не такий уже давній, а його причини значно прозаїчніші.
Фізик і популяризатор науки Чарльз Панаті встановив, що прикмета виникла у вікторіанській Англії. У XVIII столітті там набули широкого поширення механічні парасолі, які були доволі небезпечними через надто жорсткі пружини та недосконалі механізми. Вони легко могли вибити комусь око або збити з полиць крихкі предмети.
Люди почали помічати очевидний зв’язок між відкриванням парасолі під дахом і різними неприємностями, і з часом правило «не відкривай парасолю в приміщенні» перетворилося з розумної перестороги на інстинктивний забобон. І воно збереглося навіть тоді, коли механізми стали безпечнішими.
2. Для щастя в домі потрібно повісити підкову над дверима
Дехто ще й надає значення тому, як саме її вішати. Одні стверджують: якщо кінцями догори — щастя «накопичується», якщо донизу — «виливається». Інші ж кажуть, що з перевернутої підкови щастя «лиється» на тих, хто входить до оселі. Тож єдиного тлумачення цей міф не має.
Чому ж підкову вважають талісманом удачі? Пояснення доволі просте: це була корисна й цінна річ. Із Середньовіччя підкови слугували навіть геральдичним символом. Їх брали із собою туди, де вони, здавалося б, не знадобляться, — у море — і прибивали до щогл на щастя.
Існує версія, що в основі прикмети лежить легенда: у XI столітті святий Дунстан у Британії хитрістю підкував диявола і змусив його пообіцяти, що той ніколи не увійде до дому, над дверима якого висить підкова.
Інша версія — кельтське походження міфу. Ірландці та шотландці, наприклад, вірять, що залізо шкодить привидам, феям, відьмам та іншим нечистим силам.
Та ймовірніше, що прикмета ще давніша й сягає часів Стародавнього Риму. Тоді вже існували підкови (гіппосандалії), але вони були складними у виготовленні й дорогими: залізо коштувало чимало.
Знайти підкову, що лежить на дорозі, для римлян було великою удачею — приблизно як сьогодні знайти загублений iPhone. Саме тому підкови й почали асоціюватися зі щастям.
3. Якщо чорний кіт перебіг дорогу — це до нещастя
Міф про зв’язок чорних котів із чаклунством має давнє коріння: в античному світі цих тварин пов’язували з богинею місяця, ночі та магії Гекатою.
Однак по-справжньому з темними силами їх почали асоціювати в Середньовіччі. Папа Григорій IX 13 червня 1233 року видав буллу «Vox in Rama», у якій серед іншого назвав чорних котів сатанинськими тваринами.
Загалом документ був спрямований на придушення зростаючого культу єретиків-люциферіан у Німеччині.
Проте віряни сприйняли укази понтифіка надто буквально й вирішили, що варто спалювати не лише відступників, а й котів — про всяк випадок.
Це призвело до масштабних гонінь на підозрілих людей і тварин. Масове винищення котів тривало з XIII до XVII століття. Існує теорія, що саме це сприяло поширенню щурів і подальшій епідемії чуми — хоча це радше помилка.
Так чи інакше, із часів Середньовіччя чорні коти вважаються супутниками відьом і створіннями, що приносять нещастя.
4. Треба постукати по дереву, щоб не наврочити
Цьому забобону також приписують тисячолітню історію. Одні вважають, що подібну практику запровадили давні християни: вони торкалися дерев’яного розп’яття на шиї щоразу, коли боялися зла. Інші бачать у прикметі відгомін індоєвропейських або кельтських вірувань про добрих духів, що живуть у деревах. Доторкнувшись до стовбура, можна було покликати їх на допомогу.
Проте історики вважають більш імовірним, що прикмета поширилася з Англії. У XIX столітті там існувала дитяча гра «Тіггі Тачвуд», схожа на наші квача. «Осалений» учасник бігав за іншими, намагаючись їх упіймати. Коли він наздоганяв когось, той міг торкнутися дерев’яного предмета — перил чи дверей — і заявити, що отримує імунітет.
Зрештою правила цієї гри стали основою забобону «доторкнися або постукай по дереву, щоб відвести біду». Дорослі англійці повторювали цей ритуал у тривожні моменти, і з часом він поширився по всій Європі та закріпився там.
5. Число 13 — нещасливе
Віра в небезпеку цього числа настільки поширена, що навіть має власну назву — трискайдекафобія. Через неї, наприклад, у готелях Нью-Йорка немає 13-го поверху — його позначають як 12A.
Деякі середньовічні богослови пов’язували це число з кількістю апостолів, присутніх на Таємній вечері. Останнім, тринадцятим, нібито був Юда, який зрадив Ісуса.
Хоча насправді в Біблії нічого не сказано про порядок, у якому апостоли приходили на вечерю з месією.
Однак історик і фольклорист Дональд Доссі вважає, що трискайдекафобія має не християнське, а язичницьке коріння. У скандинавському міфі бог підступу Локі прийшов як тринадцятий гість на бенкет богів у Вальгаллі й вклав у руки сліпому асу Геду стрілу з наконечником із омели. І той випадково вбив нею улюбленця богів Бальдра.
Завдяки цій легенді спершу в Європі, а згодом і в усьому світі поширилася віра в те, що число 13 нещасливе, а омела приносить горе.
6. Підстригаючи нігті та волосся вночі, можна накликати нещастя
Заборона підстригати волосся й нігті після заходу сонця дуже давня й існує в багатьох культурах — від Європи до Японії. Історик Брюс Лінкольн простежив її походження аж до I тисячоліття до н. е.
У зороастрійських текстах збереглися застереження верховного божества Ахура-Мазди про те, що з волосся та нігтів, викинутих без належного поховання, народжуються деви — демони. Тому з обрізками потрібно було поводитися обережно.
До того ж у темряві легко порізатися манікюрними ножицями або навіть поранити себе, що значно неприємніше, ніж будь-які міфічні демони.
13 