Агент з ведмедиком, харківський Ікар і Мишелосіє - 5 книг про письменницькі таємниці

Сьогодні, 19:23

Ольга Вовк. Мишолосіє. – Л.: СПОЛОМ, 2025

Є місця, які існують лише для дітей — і для тих дорослих, що не втратили здатності дивуватися. Саме таким місцем у казковій повісті «Мишолосіє» Ольги Вовк стає однойменна таємна лісова галявина, де маленька Леся та її брат Михайло відкривають світ, у якому народжуються ельфи, розмовляють квіти і здійснюються мрії. Перед читачем постає не бронзовий портрет класика, а жива дитина — допитлива, смілива, уважна до кожного шепоту природи. Тут майбутня поетеса ще просто грається, шукає пригод, рятує маленьких істот і вчиться розуміти, що справжня сила народжується з любові, дружби й співчуття. Саме з таких переживань виростає велика література. Казковий світ книги органічно переплітається з реальністю родини Косачів: у ньому звучать колискові Олени Пчілки, приходять листи з далекого заслання, світиться лампа, що символізує знання і майбутнє, а поруч із фантастичними істотами з’являються герої Лесиних майбутніх творів — ельфи, лілеї, пан Ох. «Мишолосіє» — це історія про дитинство як джерело натхнення, про народження уяви, яка здатна змінювати світ. Це книжка про те, як мрія стає дорогою, а казка — початком великої долі.

Едуард Андрющенко. Агент з ведмедиком. Шпигунські ігри Віктора Петрова (Домонтовича). – Х.: Віват, 2026

Ілля Лук’яненко. Ікар. – К.: Мрієслов, 2026

Доля невиданих рукописів, що загубилися в часі Розстріляного Відродження 1930-х років, і деколи таки виринають з архівного мороку, спецсхронів чи приватних збірок, віддавна бентежить наших дослідників. Наприклад, незакінчений роман Івана Дніпровського “Народе мій”, вельми актуальний за нинішнього часу, бо у ньому ідеться про визнання Францією повсталої Самостійної України. Що ж до “харківського детективу” “Ікар” Іллі Лук’яненка, то свого часу, а саме в період “перебудови”, твори такого жанру, де вирувала місцева історія, полюбляли друкувати в харківському журналі “Прапор”. Читачам подобалася упізнавана топоніміка із призабутими, а точніше, малознаними історичними фактами історії їхнього рідного міста. Ось і в історії про загублений рукопис роману В. Підмогильного згадуються часи харківського Відродження, а також пізніший період, коли, як підказує мапа Харкова, подана у книжці, у місті ще існувала Площа Дзержинського (Майдан Свободи), проспект Леніна (проспект Науки) і вулиця Карла Лібкнехта (вулиця Сумська). За сюжетом, надворі 1963 рік, і головний герой Юрко повертається з Німеччини в рідний Харків, щоб тихо вшанувати пам’ять батька, але замість спокійної ностальгії береться шукати заборонений невиданий рукопис Валеряна Підмогильного – і раптом з’ясовує, що найнебезпечніший вид туризму це подорож у власну історію. Блукаючи вулицями міста, серед тіней Будинку “Слово”, підпільних товариств і недомовлених імен, герой наближається до правди, що обпікає сильніше за сонце, змушуючи його, мов Ікара, обирати між безпечним забуттям і ризикованим польотом. Таким чином, перед нами історичний психологічний роман про людину, яка наважилась відкрити сторінку, за яку режими стирали безслідно