Чума виявилася смертельною загрозою для людей задовго до середньовічних епідемій у містах. Аналіз давньої ДНК із поховань мисливців-збирачів у Східному Сибіру показав, що близько 5 500 років тому ця інфекція вже вбивала цілі родини в невеликих кочових спільнотах. Про це повідомляє команда вчених, чиї результати узагальнені на ресурсі ScienceDaily.

Давня ДНК відкрила ранні форми чуми

Міжнародна група дослідників вивчала давню ДНК, виділену з людських решток на чотирьох поховальних пам’ятках мисливців-збирачів у районі озера Байкал у Східному Сибіру. Генетичний матеріал, збережений у зубах, дозволив відновити геноми давніх бактерій і виявити раніше невідомі ранні варіанти збудника чуми.

Старший автор роботи, професор Еске Віллерслев (Eske Willerslev) з Копенгагенського та Кембриджського університетів зазначає, що тривалий час точилися суперечки, чи були найдавніші форми чуми відносно м’якими, чи вже дуже небезпечними. Нові дані свідчать, що ці штами були високолетальними.

Щоб відтворити події в доісторичних спільнотах, науковці поєднали генетичні результати з археологічним аналізом і радіовуглецевим датуванням. За словами провідного автора Руаріда Маклеода (Ruairidh Macleod), який виконував дослідження як аспірант Кембриджського університету, а нині працює в Оксфорді, це дозволило побудувати цілісну картину перебігу давніх спалахів.

У 18 із 46 досліджених людей виявили ДНК Yersinia pestis — бактерії, що спричиняє чуму. Тобто майже 40% осіб несли сліди інфекції, і це навіть вищий показник, ніж зафіксовано на деяких середньовічних «чумних» кладовищах.

Ранні штами могли бути не менш смертельними, ніж пізні

Попередні роботи показували, що давні варіанти Yersinia pestis не мали частини генетичних ознак, які згодом забезпечили ефективне поширення бубонної чуми через бліх і гризунів. Через це вважали, що найперші форми бактерії навряд чи могли викликати масштабні спалахи.

Нові результати ставлять під сумнів таке уявлення. На двох найбільших кладовищах вчені виявили незвично велику кількість дітей і підлітків серед похованих. Археологи десятиліттями не могли пояснити, чому за короткий проміжок часу там опинилося стільки молодих людей.

Археолог Анджей Вебер (Andrzej Weber) з Університету Альберти, керівник Байкальського археологічного проєкту, нагадує, що ця «аномалія» залишалася загадкою ще з 1990-х років. Виявлення чуми як причини смерті, за його словами, надзвичайне, але логічно пояснює ситуацію.

Радіовуглецеве датування показало, що багато смертей сталися в дуже близькі проміжки часу. У деяких випадках, судячи з генетичних зв’язків, разом помирали брати й сестри; в інших могилах лежать батьки та діти, які, ймовірно, також стали жертвами одного спалаху.

Суперантиген як можливий ключ до небезпечності інфекції

Давні штами чуми містили особливий суперантиген — токсинопродукувальний генетичний фактор, якого не виявляють у історичних варіантах збудника. Суперантигени здатні викликати надмірно сильну реакцію імунної системи, що призводить до тяжкого запалення й робить інфекцію значно небезпечнішою.

Співавтор дослідження, доцент Мартін Сікора (Martin Sikora) з Копенгагенського університету зазначає, що це відкриття змінює уявлення про найперші спалахи чуми: ще до того, як бактерія набула ефективної передачі через бліх, давні штами вже мали потужний набір факторів вірулентності, здатних робити інфекцію вкрай летальною.

У сукупності дані свідчать, що деякі з найдавніших відомих спалахів чуми могли бути не менш смертельними, ніж пізніші історичні епідемії, особливо для дітей. І це було можливо ще до появи класичного «бліхового» механізму поширення бубонної чуми.

Мармоти як ймовірне джерело зараження

Результати також підтримують гіпотезу, що чума могла вперше виникнути в Центральній або Північно-Східній Азії, а потім поширитися Євразією через популяції диких гризунів. Археологічні свідчення показують, що мисливці-збирачі навколо Байкалу тісно контактували з бабаками — великими норними гризунами, які й сьогодні є природними резервуарами чуми.

Дослідники припускають, що деякі доісторичні спалахи могли починатися з прямої передачі інфекції від заражених бабаків до людей. Якщо це так, то чума вже тисячі років тому була здатна викликати смертельні спалахи в невеликих людських групах — задовго до появи міст, щільної забудови та епідемій, пов’язаних із блохами, які зробили цю хворобу однією з найвідоміших у історії.