Баттіні, Ерріго та історична медаль

– Аліно, коли вже минув певний час після чемпіонату світу, як ви зараз самі оцінюєте те, що сталося в Гонконзі? Чи вже вдалося усвідомити, що ви стали першою українською рапіристкою в історії, яка здобула медаль чемпіонату світу?

– Так, напевно вже трохи вляглися емоції, я вже це прожила. Це неймовірні відчуття, напевно, я вже більш спокійно це сприймаю. Готова працювати далі. Історичне значення цих змагань я вже осягнула.

– На шляху до бронзи ви перемогли триразову чемпіонку світу Мартіну Батіні. Що для вас було найважливішим у тому поєдинку — тактика, психологія чи здатність витримати тиск суперниці такого рівня?

– Саме в цьому поєдинку потрібно було, щоб все працювало правильно. Щодо тактики, ми від початку все обговорили з тренером, визначили, як будемо діяти. Плюс, це італійська спортсменка, а вони дуже сильні у фехтуванні.

Однак, у мене ніяких побоювань не було в думках, треба було фізично просто витримати і зрозуміти, що якби не склався бій (я могла би повести нехай не 9:0, а 7:3, 7:5), треба знати, що вона досвідчена спортсменка і вона може зробити все, що завгодно.

За її спиною неймовірний спортивний шлях. Мені потрібно було бути дуже наполегливою в своїх атаках, не давати зовсім шансів і намагатися перевернути бій.

– У півфіналі ви фехтували з Аріанною Ерріго — однією з найбільш титулованих рапіристок в історії. Наскільки ось це усвідомлення шляху суперниці впливає на ваші налаштування?

– В моєму випадку, цей вплив позначається тим, що я більше хочу виграти у цієї спортсменки. Складніше, коли я не знаю спортсмена і не розумію, як з ним фехтувати. Якщо це новенький хтось, наприклад.

А проти досвідченого суперника ти розумієш: вона може не знати, що ти збираєшся робити, але через два уколи або хвилину часу вона зрозуміє, що з тобою робити. Немає якогось такого страху.

Все в моменті: головне – правильно себе налаштувати. Перед тобою звичайна спортсменка, яка теж сьогодні могла дещо втомитися. Але у випадку із Ерріго скажу, що вона була жорсткою до мене.

Аліна Полозюк (фото: НОК України, інфографіка – Sport RBC.UA)

Десь за три тижні до того у неї був чемпіонат Європи, на якому вона програла Олі Сопіт. Я потім Олі кажу: «Вона просто зрозуміла, що українки – це серйозно і треба з першого уколу бути жорсткими з ними, тому вона не дала мені шансу щось своє запропонувати».

– Ви говорили, що ця медаль була неочікуваною, але дуже бажаною. А якою була ваша внутрішня ціль перед чемпіонатом світу? Ви їхали за медаллю чи намагалися не ставити перед собою конкретних результативних завдань?

– Звісно, цілі були. Я хотіла потрапити до вісімки. Пам’ятаю, що їхала і думала, що це був би крутий результат саме в особистих змаганнях. У команди були й інші цілі. Але всі розуміли, що в перший день будуть особисті змагання. Ми раділи тому, що у нас було трохи часу оговтатися після довгої дороги, бо ми міняли часовий пояс і змінюємо взагалі навколішнє середовище.

І в моменті просто йшов наш тренувальний тиждень. Буває таке, що програєш бої, засмучуєшся, не розумієш, що може бути далі. Потім з тренером поговорив, усвідомив свої помилки і працюєш далі.

Тут же минув перший день, все було добре. І я завжди дивлюся тільки на перший бій, який у мене буде. В другий день я знала, що моєю першою суперницею буде Марина, яка була у мене на чемпіонаті Європи. Я їй тоді дуже серйозно програла. Далі я навіть не дивлюся, хто у мене може бути наступною суперницею. Головне перемогти у першому бою.

Наприклад, бачу – француженка програла. Не факт, що із китайською суперницею буде легше, але це було дещо несподівано. Загалом, у мене більше надії було на командні змагання, бо там у мене є дівчата, я не одна і десь я підтримую їх, десь вони мене. В особистих змаганнях все одно вкладаєш більше своїх сил.

Гонконг, азійська їжа і фактор тренера

– Ви сказали, що у вас був час оговтатись від тривалого перельоту. Для кожної людини це індивідуальна історія. А як ви переживаєте такі тривалі подорожі?

– Зараз для мене це вже важкувато. Коли ми були трішки молодшими, то це все здавалося чимось прикольним. Умовно, ти приїхав, втомлений, але вже вечір і лягаєш спати. Тут я би ще сказала, що для мене саме азійське харчування дуже специфічне, для мене це не дуже. Знаю багато людей, які кайфують. Але коли ти знаходишся на локації три тижні, то цього стає забагато. І я починаю шукати більш європейську кухню. Для мене це важливо.

Загалом, в зміні часового поясу нема нічого критичного, просто важливо, щоб був час відновитися. Прикольно ще, коли ти приїздиш і одразу фехтуєш. Для мене це нормальна історія. Напевно, в цій історії головне — це сон. Плюс, є допоміжні всякі речі. Наприклад, ти можеш сходити в зал, трохи себе підвантажити. Для мене це важливий момент.

– У мене чомусь Гонконг асоціюється із фільмами за участі Джекі Чана. А які у вас враження від цієї країни, окрім специфічної азійської кухні?

– Я вже не вперше у Гонконгу – ми тут вже в четвертий раз, тому я всім дівчатам сказала, що буду їхнім екскурсоводом. І саме на тренувальному зборі був момент, коли ми могли піти і на Алею зірок, хоча і погода була не дуже, бо дощило.

Попри це, я ще раз пройшлася місцями, які мені подобалися, щось показала дівчатам. З кухнею не експериментували. Щось таке, що вже пробували, тим і обмежилися у їжі.

– Вашу особисту тренерку Ларису Павленко також назвали найкращою тренеркою місяця. Як би ви описали ваші стосунки з тренеркою поза залом? Бо коли більшу частину свого часу проводиш з людиною, то вона стає для тебе більше, ніж тренером, правда?

– Абсолютно. У нас дуже теплі взаємини, ми часто спілкуємося, навіть якщо в різних містах – вона у Миколаєві, а я у Києві. У нас дійсно такий шлях від самого дитинства. Для нас це можна порівняти з пуповиною між матір’ю та дитиною. Вона присутня навіть зараз.

Аліна Полозюк (фото: НОК України, інфографіка – Sport RBC.UA)

Звісно, є якісь моменти у тренувальному процесі, коли щось не виходить. Але ж ми всі швидко відходимо і дійсно для мене Лариса Миколаївна більше, ніж тренер. Я можу з нею порадитися як з жінкою із великим життєвим досвідом.

Я не знаю, як може бути інакше. Тим паче, у мене жінка-тренер. Коли тебе тренує чоловік, я думаю, це зовсім інші відчуття. Ти не можеш з ним про все поговорити, бо є хоча б питання жіночого здоров’я, якісь інші жіночі моменти, де підказка тренерки може бути важливою. Для нас обох це дуже важливо.

Секрети краси та цілі на сезон

– Після бронзи ЧС що тепер для вас є наступною великою спортивною метою? Чи ця медаль, навпаки, дозволила трохи видихнути й просто отримувати задоволення від наступних стартів?

– Ні, видихнути точно ні. Навіть не думаю про це. У мене завжди більше відповідальності відчувається. Кожен спортсмен може і перемагати, і програвати. Я намагаюся налаштувати себе так, що треба показувати якийсь гарний результат і надалі. Наразі я знаходжуся близько топ-16 у світовому рейтингу, а щоб там закріпитися треба зараз показати хороший результат на перших стартах.

Аліна Полозюк (фото: НОК України, інфографіка – Sport RBC.UA)

Мені здається, треба просто бути спокійною. Бо у мене була така проблема, коли я була бронзовою призеркою Гран-Прі, я була ще й молодшою. І після цього я просіла за результатами. І якщо в команді я була продуктивною, то в індивідуальних змаганнях я багато від себе очікувала.

Зараз я вже доросліша, досвідченіша і спокійніше на все реагую. Головне – працювати над собою і бути готовою до різних поворотів на своєму спортивному шляху.

– Поділіться секретами вашої краси? Що ви робите, щоб так чудово виглядати?

– Не можу сказати, що я використовую багато косметичних засобів, але я думаю, що дуже важливим фактором є здоровий сон. Треба їсти менше солодкого, заради своєї шкіри. Це особисто у мене так, мова не про форми, а про шкіру обличчя. Може у когось інакше, але гадаю, що багато дівчат із таким стикаються.

І напевно, важлива річ – подобатися самій собі у своєму відображенні у дзеркалі. Головне – кайфувати від себе.

– Що головніше: зовнішня краса чи внутрішня жіноча енергія?

– Звісно, внутрішня. Людина має бути приємною, різносторонньо розвинутою. Бо зовнішність дуже часто буває оманливою.