Дві найбільші економіки світу фактично вступили в «тарифну війну», що може стати тригером масштабних змін у світі

Із другим приходом Дональда Трампа в Білий дім Америка і світ ніби різко пересіли з респектабельного ретролімузина в ультрасучасний спорткар. Щодня впродовж трохи більше двох тижнів новий господар Овального кабінету підписує укази, які стрясають не лише Штати, а й увесь світ.

Нелегальна міграція, наркотики, Панама, Близький Схід, російська війна проти України, Газа – по кожному з цих напрямів у Трампа щодня є що сказати нового. Та його найулюбленіша тема – тарифи, якими 47-й президент погрожує шмагати усіх, хто, на його думку, завдає шкоди Америці.

ТАРИФИ ЯК ІНСТРУМЕНТ СПОНУКАННЯ ДО ПЕРЕГОВОРІВ

Першими під гарячу руку «майстра укладати угоди» потрапили Канада, Мексика і Китай. Прем’єр-міністр Джастін Трюдо і президентка Клаудія Шейнбаум ще до запровадження мит взялись активно комунікувати з новою адміністрацією і Трампом особисто про умови, за яких би Вашингтон відмовився від ідеї 25% мита на канадський і мексиканський імпорт.

Господар Білого дому оцінив їхні зусилля і після «хорошої розмови» з кожним погодився відтермінувати оголошені 2 лютого тарифи на один місяць, аби дати сусідам час виконати його вимоги. Уряд Мексики одразу ж зібрав кілька тисяч нацгвардійців і направив на охорону кордону зі США, а канадська влада почала інтенсивно шукати способи виконати умови Трампа і не завдати шкоди своїй країні.

А що ж Китай? Китаю Трамп нарізав не 25%, а «лише» 10-відсоткове мито на весь імпорт до Сполучених Штатів, який у 2024 році склав $450 мільярдів. Причина – недостатня, на переконання Трампа, протидія Пекіна контрабанді до США виробленого в Китаї синтетичного наркотика фентанілу, від якого в Америці щороку помирають тисячі людей.

Трамп не вперше карає Китай митами і застосовував цей важіль у 2018-му, фактично розв’язавши з КНР тарифну війну. Та є одна суттєва відмінність – тоді мита запроваджувались для вирівнювання зростаючого дисбалансу в двосторонній торгівлі, який у 2017 році сягнув рекордних $375 мільярдів на користь КНР. Тобто була економічна проблема, яку Трамп намагався вирішити економічними інструментами.

Тепер питання інше, не пов’язане напряму з економікою, – наркотики, але інструменти ті ж. Якщо зібрати всі висловлювання Трампа на тему мит, то коротке резюме таке: торгівля зі Сполученими Штатами є привілеєм, і ті країни, які дуже хочуть продавати що-небудь американцям, Китай у тому числі, мають виконати вимоги Вашингтона, а тарифи – універсальний засіб примусити погодитися з ними.

Однак із Піднебесною вийшло трохи не так, як, вочевидь, задумувалося – в Пекіні не дуже злякались. Можливо, через загальний піднесений настрій китайців, які саме на початку лютого відзначали своє найулюбленіше Свято весни, новий рік за Місячним календарем, коли увесь Китай два тижні святкує. Про які проблеми може йтися, коли навколо ейфорія свята і відчуття щастя!

Та це оманливе припущення. Насправді, запевняють місцеві оглядачі, китайський уряд готувався до президентства Трампа й ілюзій із приводу запровадження Вашингтоном тарифів тут ні в кого не було. Питання дискутувалось лише навколо можливих термінів їх оголошення.

Відповідно і сценарії реагування були розроблені завчасно. Тому 2 лютого з короткими заявами виступили одразу три міністерства – закордонних справ, торгівлі та громадської безпеки, кожне з яких відпрацювало за своїм профілем. МЗС оприлюднило політичний коментар із протестом проти дій Вашингтона, Мінторгівлі окреслило можливі кроки у відповідь, а в МГБ згадали успішну співпрацю з американцями проти наркотрафіку, продовження якої через дії США опинилось під загрозою. Кожне відомство також підкреслило, що такими діями адміністрація США не вирішить проблеми фентанілу в своїй країні, а лише завдасть великої шкоди китайсько-американським відносинам.

Примітна деталь – на відміну від гіпермедійного Трампа, який із задоволенням продукує заяви на тему тарифів і проблем у відносинах із іншими країнами, керівництво КНР не коментує міжнародних суперечок. Така місцева традиція, аби ім’я верховного лідера і топчиновників не асоціювалося з чимось негативним. Та й хороших приводів під час свята було вдосталь, аби «не помічати» неприємностей з-за океану.

ВІДПОВІДЬ ПЕКІНА: ТАРИФИ Й ЕКСПОРТНИЙ КОНТРОЛЬ

Та вже 4 лютого, в перший день після святкових канікул, який магічним чином збігся із набранням чинності тарифами США, Пекін відповів, але не пропозицією до переговорів, на яку, певно, очікували у Трампа, а контрзаходами. Серед них – запровадження 10% і 15% мит на частину американського імпорту обсягом $20 мільярдів, внесення до «чорного списку» двох великих американських компаній, розслідування проти Google і потенційно найбільш болісне для американців встановлення контролю за експортом із КНР нової групи рідкоземельних металів – вольфраму, телуру, рутенію і молібдену.

Китай володіє найбільшими на планеті запасами цих елементів і виробляє близько 90% усіх рідкоземельних матеріалів у світі, які використовуються у новітній зброї та без яких неможливі сучасні технологічні виробництва напівпровідників і обладнання для «зеленої» генерації, акумуляторів та накопичувачів енергії великої ємності. Хоча зараз ідеться лише про ускладнення продажів, а не їх зупинку, та це сигнал про готовність Пекіна у разі необхідності піти на такий крок і залишити техногігантів США без стратегічної сировини. Уряд КНР почав запроваджувати обмеження на експорт рідкоземельних матеріалів ще минулого року у відповідь на американську заборону продавати Китаю передові чипи і поступово розширює свій список.

Фото: Xinhua

Знайти хоча б тимчасове рішення суперечки й відтермінувати «тарифну війну» між першою і другою економіками світу можна було б, якби лідер Китаю Сі Цзіньпін зателефонував Трампу й пообіцяв більше зусиль проти наркоторговців. Та саме тут і криється головна проблема – Трамп хоче, аби йому телефонували і просили, як вчинили канадський прем’єр та мексиканська президентка, і він майже напевно погодиться відтермінувати тарифи.

Однак для очільника Китаю такий формат укладання угоди неприйнятний. Сі точно не буде діяти під тиском і просити Трампа про милість – це не в традиціях сильного лідера, за яким стоїть понад мільярдна нація, потужна економіка і військо та на якого орієнтується півсвіту. Для домовленостей із Китаєм потрібні інші тактики, які не мають нічого спільного з тиском. Як можна успішно вести справи з Пекіном і відстоювати власні інтереси, добре демонструвала попередня адміністрація президента Байдена, котрій вдалося зменшити напруженість у американо-китайських відносинах та одночасно протистояти Китаю і підтримувати азійських союзників, наприклад, постачаючи зброю Тайваню і Філіппінам. 

Проте Трамп залишається непохитним у своїй рішучості застосовувати примус до всіх. Після кількох гучних заяв про ось-ось переговори з Сі президент США змінив риторику і сказав, що взагалі-то не дуже й поспішає телефонувати китайському колезі та розмовляти про тарифи. Вочевидь, почекає, доки тому стане погано й він сам попросить про переговори. А тим часом «контрзаходи» Китаю 10 лютого набрали чинності, і Пекін ще й у СОТ поскаржився на США.

Наскільки болісним для обох країн буде взаємний обмін митами й обмеженнями, поки складно прогнозувати, потрібен час для аналізу і розрахунків. До того ж, не можна виключати, що у відповідь на дії Китаю Трамп збільшить розмір тарифів, як це було обіцяно у схожій ситуації канадцям. Одне можна стверджувати впевнено – протистояння між Сполученими Штатами і Китаєм не принесе нічого доброго не лише цим двом, а й країнам у інших куточках світу.

КИТАЙСЬКИЙ ОПОШ ПРОТИ USAID

Та нова адміністрація США не лише генерує проблеми для Китаю, а й створює можливості. Трохи більше 60-ти років Сполучені Штати успішно просували світом демократичні цінності та свої інтереси за допомогою «м’якої сили» – Агентства з міжнародного розвитку USAID. Однак часи змінились і революційна хвиля з Вашингтона накрила й цю структуру.

Коли Трамп підписав указ про призупинення поки що на три місяці всієї зовнішньої допомоги, він фактично штовхнув країни Глобального Півдня в обійми Китаю, який уже ловить момент. Китайцям і готуватись не потрібно, у них є «Один пояс, один шлях» (ОПОШ) – глобальна ініціатива, у яку можна вбудувати будь-який проєкт чи програму і швидко направити фінансування. У Пекіні давно мріють і працюють над тим, щоб ослабити присутність і витіснити Америку з важливих для КНР регіонів світу.

Тепер от вікно можливостей відкрилося. Звичайно ж, Китай не прагне замістити своїми грошима всі програми, які фінансувалися USAID. Важко уявити, що китайський уряд погодиться дати кошти на проєкти з демократизації суспільств чи підтримку неурядових організацій. Західні демократичні цінності з їх свободою слова, правами людини й іншим дратують владу Китаю – згадати хоча б Сіньцзян, Тибет чи Гонконг, за порушення прав жителів яких на Заході постійно критикують Пекін.

Щедрість Китаю і заміщення USAID буде точковим, лише там і того, де і що потрібно Пекіну. Зокрема, це сусідні країни Індо-Тихоокеанського регіону, а також Африка і Південна Америка або ж, як їх разом називають, Глобальний Південь. Щоб закріпитися тут, китайці добрих слів і грошей точно не шкодуватимуть.

Китай уже має значний авторитет і вплив на Глобальному Півдні, а з добровільним відходом американців може стати безальтернативною домінуючою силою. Таке лідерство, окрім економічних вигод у вигляді доступу до ресурсів та ринків для китайських товарів, матиме й величезний міжнародний ефект, враховуючи, що Глобальний Південь об’єднує близько двох третин із понад 190 країн-членів ООН. Теоретично, за підтримки такої більшості Пекін зможе претендувати на зміну міжнародних правил і перебудову світового порядку під себе, що навряд чи принесе користь Заходу.

ЗМІ вже пишуть, що емісари Пекіна звертаються із привабливими пропозиціями до урядів Непалу, Островів Кука, Болівії та, ймовірно, ряду інших країн, обіцяючи підхопити фінансування програм, які залишило USAID. Можна скептично припускати, що участь Китаю не принесе нічого доброго людям, котрі живуть у складних умовах і борються за виживання в прямому сенсі цього слова, як жителі острівних тихоокеанських держав, яким загрожує затоплення через підйом рівня океану від глобального потепління.

Проте чи багато хто в Україні знає про такі екзотичні держави, як Соломонові Острови, Науру, Вануату, Тувалу чи Кірибаті та їхні проблеми? Майбутнє жителів цих невеликих держав, через бідність природних ресурсів і віддаленість від решти світу значною мірою залежить від американської й іншої допомоги, тож коли виник ризик її втратити, місцеві уряди почали шукати інших партнерів, звертаються і до Китаю.

Фото: EPA

До того ж, у Пекіна є одна велика перевага перед Штатами – його допомога не залежатиме від електоральних циклів. Стабільність політичної системи в КНР дозволяє розраховувати на безперервність фінансування, і це додатковий аргумент на користь Китаю, який, закріпившись у важливому для себе куточку світу, робитиме все, аби не дозволити конкурентам повернутися.

ТРАМП, КИТАЙ І ВІЙНА В УКРАЇНІ

За кілька днів після інавгурації Трамп висловив сподівання, що Китай допоможе з припиненням війни в Україні. Та чи змінить Пекін під впливом Трампа свій проросійський нейтралітет щодо війни і почне таки щось реально робити? Відповідь, із дуже великою імовірністю, коротка і неприємна для українців – ні. Сподівання на «прозріння» Піднебесної марні.

Для такого твердження є кілька важливих підстав. Перше і найголовніше те, що сучасний Китай перебуває у стані наростаючого конфлікту із західними державами на чолі зі Сполученими Штатами. Україну ж у Пекіні асоціюють із Заходом, тобто табором конкурентів, тоді як Росія входить до кола близьких союзників Китаю, допомагаючи тому протистояти США.

Існує й економічний чинник. Попри труднощі через війну, Китай отримує від неї вигоду у вигляді дешевої російської нафти й іншої сировини та необмеженого доступу до великого ринку РФ. До війни в Москві торгувались і вимагали від китайців вищих цін на газ і нафту, а сьогодні умовляють купувати їх із великими знижками. Так само і з китайським експортом до РФ – до війни російський уряд намагався обмежити потік китайських товарів на свою територію, а зараз просить везти більше й більше.

Ще один аспект пов’язаний безпосередньо з лідером Китаю. Сі Цзіньпін особисто дуже багато вклав у навернення російського режиму до дружби з Китаєм. Теплі стосунки Сі з Путіним дозволили владнати тривалі суперечки між КНР і Росією, стрімко поглибити відносини, а під час війни підняти їхній рівень на захмарну висоту. Все це вважається особистим досягненням верховного лідера Китаю, тож нікому й на думку не спаде робити щось, що може завдати їм шкоди, в тому числі й пробувати тиснути на Путіна з вимогою припинити вторгнення в Україну.

Пекін, звісно ж, має якийсь вплив на дуже залежну від нього економічно Москву, однак застосовуватиме цей важіль лише тоді, коли будуть безпосередні ризики для Китаю. Загроза глобальної ядерної війни через безумство господаря Кремля саме той випадок, тому Сі й попросив Путіна припинити небезпечні розмови про ядерну ескалацію, що той і зробив.

Фото: EPA

Все інше керманичів Китаю в цілому влаштовує. Хоче Трамп завершити війну в Україні й отримати Нобелівську премію миру – на здоров’я, але допомоги з Пекіна не дочекається.

Може навіть статися навпаки, коли через посилення тиску Вашингтона Піднебесна ще активніше політично, дипломатично й економічно підтримуватиме Росію. Чи за іншого, сьогодні дуже малоймовірного, сценарію програшу Росії у війні і ризику зміни влади в РФ на прозахідну, Китай може втрутитись, аби врятувати дружній режим у Москві – із Путіним чи кимось іншим у кріслі російського правителя.

Якщо не станеться якихось суттєвих змін, китайські урядовці продовжуватимуть абстрактно заявляти про підтримку мирних переговорів і спостерігати, чим закінчиться російська агресія проти України та існуючого світового порядку загалом, скільки б вона не тривала. Китай цілком влаштовує ослаблена, ізольована й залежна від нього, але стабільна Росія з її місцем у міжнародних організаціях та залишками впливу у світі, вимушена в усьому підтримувати Пекін.

І Трамп тут нічим не зарадить, погрози тарифами не спрацюють. Натомість дієвим буде посилення санкцій проти Росії та за співпрацю з країною-агресоркою, що дозволяє росіянам продовжувати виробляти зброю і вести війну. З таким підходом Китай, можливо, і вдасться схилити до взаємодії, а про готовність Трампа посилити антиросійські санкції вже заявив його спецпредставник Кіт Келлог.

Мир через силу. Тільки так можна зупинити російську агресію та гарантувати надійний і тривалий мир в Україні.

Володимир Сидоренко, Пекін