Мова перебуває у постійному розвитку та оновленні. Дослідники дійшли висновку, що насправді українська мова багатша, ніж вважали раніше. І хоч Великий тлумачний словник наразі фіксує 250 тисяч слів, на практиці обсяг може сягати й мільйона.

Авторські неологізми – це слова, придумані та використані письменниками у своїй творчості. Виникали ситуації, коли літераторам не вистачало мовних засобів для передачі якогось образу у творі. З часом такі слова “проникали” у побутове мовлення та ставали загальновживаними.

Письменницькі неологізми активно почали з’являтися у у ХІХ ст. Неофіційно їх часто називали “кованими словами”. Письменники створювали нові слова, керуючись основними принципами мови, не порушуючи законів словотвору, щоб неологізми були влучними, доречними та органічними.

З Івана Котляревського та його “Енеїди” почалася історія нової української літератури. Він ввів у мову слова “несамовитий”, “приміта”, “розтовкти”, “угамуватися”.

Тараса Шевченка вважають автором слів “вогняний”, “фортеця,” “знищити”, “мордуватися”, “почимчикувати”, “передмова”, “післямова”.

Михайло Старицький – український письменник, поет, драматург, прозаїк, театральний і культурний діяч. Саме Старицький вперше вжив слово “мрія” у сучасному значенні. Тоді існувало тільки дієслово “мріти”, що означало “дивитися вдалечінь”.

Старицький ввів в мову такі слова:

• незагойний;
• завзяття;
• байдужість;
• темрява;
• привабливий;
• потужний;
• передчасний.

Іван Франко вперше використав такі лексеми:

• чинник;
• недвижно;
• невпинний;
• отвір;
• привід;
• припис;
• пречудовий;
• проблиск;
• поступ;
• прямовисно;
• свідоцтво;
• привид.

Пантелеймон Куліш вперше вжив у своїх творах слова “вабити”, “зграя”, “злочинець”, “несвідомий”, “покора”, “послуга”, “почуття”, “рівність”.

Лесю Українку вважають авторкою милозвучних слів “провесна”, промінь”, “невідборонно”.

Мовознавці дослідили, що Марко Вовчок є авторкою слів: “красень”, “легкодухий”, “намір”, “питання”, “струмінь”, а Леонід Глібов ввів дієслова “бурмотати” та “пожовкнути”.

“Світогляд”, “стосунок”, “перепона”, “квітник”, “вигукування”, “сміливість” – ці лексеми вперше використав у своїх повістях та романах Іван Нечуй-Левицький.

Завдяки поезії Павла Тичини мова збагатилася словами “бистрозір”, “акордитися”, “весніти”, “віковіччя”, “дрібртінь”.