Масштабне наукове дослідження виявило характерні біомаркери крові в людей, які доживають до 100 років, включаючи специфічні рівні холестерину, глюкози та інших метаболічних показників, що дає нове розуміння механізмів виняткового довголіття.

Столітні люди стали найшвидше зростаючою демографічною групою у світі. Їхня кількість приблизно подвоюється кожні десять років з 1970-х. Питання максимальної тривалості життя людини турбувало філософів і вчених протягом тисячоліть. Ще Платон і Аристотель обговорювали процес старіння понад 2300 років тому.

Розуміння секретів виняткового довголіття вимагає розгадки складної взаємодії генетичних схильностей та факторів способу життя. Ці фактори взаємодіють протягом усього життя людини. Дослідження столітніх людей часто були невеликими за обсягом або зосереджувались на обмежених групах населення.

Найбільше дослідження біомаркерів довгожителів

Нещодавнє дослідження, опубліковане в журналі GeroScience, стало найбільшим порівняльним аналізом біомаркерів довгожителів. Вчені вивчили дані 44 000 шведів, які пройшли оцінку здоров’я у віці 64-99 років. За ними спостерігали протягом 35 років за даними шведського реєстру.

З усіх учасників 1224 людини (2,7%) дожили до 100 років. Переважна більшість довгожителів (85%) були жінками. Дослідження включало дванадцять біомаркерів крові, пов’язаних із запаленням, метаболізмом, функцією печінки та нирок.

“Ми порівняли профілі біомаркерів людей, які дожили до 100 років, та їхніх однолітків, які прожили менше,” пояснюють дослідники. Вчені досліджували зв’язок між профілями біомаркерів і шансами стати довгожителем.

До біомаркерів належали: сечова кислота, загальний холестерин, глюкоза, аланінамінотрансфераза, аспартатамінотрансфераза, альбумін, гамма-глутамілтрансфераза, лужна фосфатаза, лактатдегідрогеназа, креатинін, залізо та загальна залізозв’язуюча здатність.

Ключові відмінності в біомаркерах столітніх людей

Дослідження виявило, що ті, хто дожив до свого сотого дня народження, мали тенденцію до зниження рівня глюкози, креатиніну та сечової кислоти, починаючи з 60 років. Хоча середні значення більшості біомаркерів між групами суттєво не відрізнялися, у столітніх людей рідко спостерігалися екстремальні показники.

“Дуже мало хто зі столітніх людей мав рівень глюкози вище 6,5 ммоль/л на початку життя або рівень креатиніну вище 125 мкмоль/л,” зазначають автори дослідження. Для обох груп значення багатьох біомаркерів виходили за межі клінічної норми.

Вчені виявили, що десять з дванадцяти біомаркерів показали зв’язок з імовірністю дожити до 100 років. Це було навіть після врахування віку, статі та наявних хвороб. Люди з нижчим рівнем загального холестерину та заліза мали менші шанси стати столітніми.

Водночас високі рівні глюкози, креатиніну, сечової кислоти та маркерів функції печінки знижували шанси на виняткове довголіття. Для деяких біомаркерів відмінності були незначними, для інших – більш суттєвими.

Висновки та перспективи досліджень

Виявлені відмінності вказують на потенційний зв’язок між метаболічним здоров’ям, харчуванням і винятковим довголіттям. Дослідження не дозволяє однозначно визначити, які саме фактори способу життя чи гени відповідають за виявлені показники біомаркерів.

“Є підстави вважати, що такі фактори, як харчування та вживання алкоголю, відіграють певну роль,” зауважують дослідники. Вони рекомендують з віком відстежувати показники нирок і печінки, а також рівні глюкози і сечової кислоти.

Науковці визнають, що у досягненні виняткового віку певну роль може відігравати випадковість. Однак той факт, що відмінності в біомаркерах спостерігаються задовго до смерті, свідчить про важливість генетики та способу життя.

Це дослідження відкриває нові перспективи для розуміння біологічних механізмів довголіття. Воно може допомогти розробити стратегії для здорового старіння та профілактики вікових захворювань. Подальші дослідження необхідні для розшифрування складної взаємодії між генами, способом життя та біологічними маркерами довголіття.