У вересні 2025 року у світовий прокат вийшла нова робота Пола Томаса Андерсона — одного з найстатусніших режисерів сучасності. Саме він колись зняв «Нафта» і «Магнолія», у яких Деніел Дей-Льюїс і Том Круз зіграли свої найкращі ролі. Цього разу Андерсон об’єднався з Леонардо Ді Капріо, взяв за основу роман Томаса Пінчона «Вайнленд» і створив масштабну історію, в якій переплелися сімейна драма, політика та комедія.

«Одна битва за іншою» здобула перемогу у шести номінаціях премії «Оскар», зокрема як «Найкращий фільм». Попри солідний хронометраж і похмуру тему, стрічка дивиться на одному подиху. А потім ще годинами змушує замислюватися, як Полу Томасу Андерсону, якого кіноакадеміки також відзначили статуетками за режисуру і сценарій, вдалося поєднати настільки різні теми й прийоми та водночас зробити фільм абсолютно зрозумілим і універсальним.

Про фільм «Одна битва за іншою»

• Оригінальна назва: One Battle After Another.
• Країна виробництва: США.
• Жанр: бойовик, драма, трилер.
• Дата виходу: 26 вересня.
• Тривалість: 2 години 41 хвилина.
• Режисер: Пол Томас Андерсон.
• У головних ролях: Леонардо Ді Капріо, Шон Пенн, Чейз Інфініті, Бенісіо дель Торо, Теяна Тейлор, Реджина Голл, Джеймс Рейтерман, Тоні Голдвін, Карлос Макфарланд, Джон Гугенеккер.

Пет і Перфідія входять до революційного угруповання French 75, яке звільняє мігрантів із охоронюваних військовими центрів, а також нападає на офіси політиків і банки. Під час одного з нальотів дівчина принижує офіцера Стівена Локджо, і в того виникає до неї сексуальна залежність. У Пета і Перфідії народжується донька Шарлін, але мати не хоче змінювати свою діяльність на сімейне життя. Незабаром її заарештовують. Пет і Шарлін отримують нові імена — Боб і Вілла, і їх не знаходять.

Через 15 років Боб самотужки виховує доньку. Він пристрастився до алкоголю і забороняє Віллі користуватися смартфоном, а дівчинка займається карате у голови мігрантської громади Серхіо Карлоса. Проблеми починаються, коли Локджо запрошують до таємного расистського товариства «Різдвяні шукачі пригод». Він боїться, що спливуть його минулі стосунки з темношкірою Перфідією, тому відправляє підлеглих знайти Віллу і Боба.

«Одна битва за іншою» — велике повернення живого класика

Полу Томасу Андерсону лише 55 років. Але режисер давно здобув статус живої легенди. У нього 14 номінацій на «Оскар», серед яких чотири — саме за режисуру.

Знімає він нечасто, а остання по-справжньому масштабна робота вийшла сім років тому — це була «Примарна нитка» з Деніелом Дей-Льюїсом. Після цього з’явилася лише «Лакрична піца» — добра й тепла драматична комедія, але надто проста й спокійна, щоб увійти в історію.

Але у 2025 році Пол Томас Андерсон повернувся з розмахом. Він знову взяв за основу книгу одного з найкращих постмодерністських письменників Томаса Пінчона — за його ж романом режисер уже знімав «Вроджений порок». Андерсон залишив від «Вайнленда» лише загальну ідею, змінивши і час дії, і багато сюжетних ходів. Зате додав візуальної краси.

Такого «великого» кіно Андерсон не знімав із часів «Нафти». Але фільм усе одно залишається особистою і глибокою драмою, в яку режисер явно вклав багато власних переживань. Адже значна частина сюжету присвячена страхам батька за свою доньку.

Це найкраща роль Леонардо Ді Капріо, хоча всі його ролі сильні

Як і сам Пол Томас Андерсон, головна зірка фільму не часто з’являється у прем’єрах. Подібно до улюбленця режисера Деніела Дей-Льюїса (який повернувся у кіно лише заради просування власного сина), актор дуже вибірково ставиться до ролей і погоджується на зйомки тільки тоді, коли його повністю влаштовує сценарій. Саме це і зробило Леонардо Ді Капріо своєрідним маркером якості стрічки — він просто не знімається у слабких проєктах.

За останні 10 років він співпрацював виключно з топовими режисерами: Алехандро Гонсалесом Іньярріту, Мартіном Скорсезе, Квентіном Тарантіно, майстром соціальної сатири Адамом Маккеєм. Тепер до цього списку додався і Пол Томас Андерсон. Причому актор сам зізнавався, що хотів знятися у нього ще в «Ночах у стилі бугі», але тоді обрав «Титанік».

І хоча за цей період Ді Капріо буквально в кожній ролі демонстрував ідеальну гру, саме Боб у «Одна битва за іншою» — його найкраща робота за багато років. Актор, який довго залишався секс-символом, дозволяє собі перевтілитися у потріпаного життям алкоголіка і невдалого батька, якого сварить власна донька.

Окрема цінність у тому, що він зовсім не боїться бути смішним, але водночас не перетворюється на карикатуру. Чи не найяскравіша сцена фільму — коли Боб раз за разом телефонує товаришам по підпіллю, але не може згадати частину секретного привітання. Істерика його героя одночасно смішна і тривожна — ситуація серйозна, і персонаж щиро злиться. Але при цьому це виглядає кумедніше за виступи багатьох коміків.

Ді Капріо вміє миттєво перемикатися між розгубленістю і рішучістю, його герой боїться і плаче, але діє. Це максимально жива людина, яку ви могли б зустріти у магазині — і ніколи б не подумали, що перед вами ні екранний революціонер, ні світова кінозірка.

Втім, було б несправедливо віддавати всі лаври лише одному актору. Каст «Одна битва за іншою» за рівнем зірковості майже не поступається роботам знаменитого однофамільця режисера — Веса Андерсона. А Бенісіо дель Торо у 2025 році з’явився у фільмах обох.

Тут його дует із Ді Капріо — одне з найкращих екранних партнерств, справжня «хімія». Пуерториканець у ролі сенсея зберігає незворушний спокій, а його фраза поліцейським про те, що він випив кілька банок пива, вже з початку прокату стала мемом.

На контрасті з ними Шон Пенн, який зіграв Локджо, зробив усе, щоб глядачі щиро його зненавиділи. Навіть його чудова фізична форма — це прояв комплексів персонажа. А якщо антагоніст викликає справжню неприязнь — значить, актор усе зробив правильно. Недарма він отримав «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану.

Хоча, здається, найскладніше завдання дісталося Чейз Інфініті, яка зіграла Віллу. Для молодої акторки це лише друга роль після серіалу «Презумпція невинуватості». А тут її героїню можна вважати головною нарівні з Ді Капріо. І вона чудово працює на контрасті: молода Вілла значно енергійніша за всіх навколо, і з її емоційним потоком не можуть впоратися ні лиходій, ні рідний батько.

Це динамічне і не нудне кіно, яке поєднує різні настрої

Фільми Пола Томаса Андерсона важко чітко віднести до одного жанру, адже вони поєднують у собі то сімейну драму і історичний трилер («Нафта»), то детектив і комедію («Вроджений порок»). Нову ж роботу хочеться назвати радше сагом або екранним романом — за формою вона ближча до літератури, ніж до сучасного кіно.

«Одна битва за іншою» поєднує одразу кілька конфліктів. На першому плані — соціально-політичне протистояння. Причому в цій частині сюжет доведено до свідомого гротеску: підпільні революціонери борються з військовими, якими керує тиран, що мріє вступити до елітного клубу.

На цьому тлі розгортається і конфлікт поколінь: Боб втрачає зв’язок із донькою. Він намагається її опікувати, але насправді не здатен подбати навіть про себе. Поєднання загального і приватного, стереотипного і щирого перетворює фільм майже на епос про американське життя.

Але це зовсім не означає, що «Одна битва за іншою» — затягнуте і надмірно масштабне кіно у стилі «Бруталиста» чи хоча б «Вбивць квіткової повні». Андерсон регулярно додає до сюжету комедійні елементи.

Це можуть бути як абсурдні сцени на кшталт вагітної жінки, яка стріляє з кулемета, так і гегові моменти з героєм Ді Капріо. Або дивакуваті розмови у таємному клубі, куди вступає Локджо.

Складним і трохи хаотичним може здатися лише вступ — виникає відчуття, що на глядача виливають надто багато інформації. Але далі «Одна битва за іншою» перетворюється на ідеально збудований фільм: довгі діалоги вчасно розбавляються жартами, стріляниною, погонями і мальовничими пейзажами.

У результаті хронометраж у 2,5 години зовсім не відчувається — фільм постійно тримає в напрузі, не даючи розслабитися ні героям, ні глядачам. А монотонна фортепіанна мелодія Джонні Грінвуда ідеально підсилює тривожну атмосферу.

Якщо ви часто думаєте, що зараз уже не знімають «як раніше», саме «Одна битва за іншою» може змінити цю думку. Це фільм, який поєднує масштаб і особисту історію. Стрічка захоплює візуалом, розважає гумором, але не перетворюється на поверхневий блокбастер.

Пол Томас Андерсон не намагається банально показати перемогу добра над злом. Режисер давно переріс не лише ідеалізм, а й песимістичний фаталізм. «Одна битва за іншою» попри весь свій розмах — це кіно про надію на майбутнє, про нове покоління. І просто вражаюче поєднання драми, трилера і комедії, що місцями переходить у майже абсурдний гумор. Кіно з великої літери.