Під час виставки SAHA Defense Expo у Стамбулі країна презентувала ракету Yildirimhan. Її назвали на честь османського султана і тепер Туреччина стоятиме в одному ряду з США та Росією.

Ракета працює на рідкому паливі, а також може нести бойову частину вагою 3000 кілограмів. Окрім військових цілей, Анкара використає ці технології для виведення супутників, щоб забезпечити країні незалежність у розвідці та моніторингу в реальному часі.

Міністр оборони Туреччини Яшар Гюлер заявив:

«Ми вважаємо, що використаємо його лише як засіб стримування, але якщо нам коли-небудь доведеться застосувати, ніхто не повинен сумніватися, що ми зробимо це без вагань. Ми оцінюємо, що використаємо його максимально ефективно».

Чому ракету випробують у Сомалі

Для перших тестових запусків обрали Сомалі, а самі ракети летітимуть у напрямку Індійського океану. Це дозволить уникнути прольоту над густонаселеними територіями.

Річ у тому, що Анкара має найбільшу закордонну військову базу саме в Сомалі. Сомалійський уряд підтримує проєкт. Державний міністр закордонних справ Алі Мохамед Омар заявив:

«Сомалі розглядає партнерство як можливість залучити інвестиції, створити робочі місця, нарощувати технічну експертизу та розширити співпрацю у сфері супутникових і космічних технологій, які можуть підтримувати зв’язок, моніторинг клімату, освіту та економічний розвиток».

Сьогодні у Туреччини немає ядерної зброї. Проте МБР зазвичай асоціюються саме з нею. Ситуацію загострює війна Ізраїлю та США проти Ірану. Анкара боїться атомних амбіцій Тегерана і це змушує країну створювати потужний засіб стримування, пише Bloomberg.

Які ракети вже є у Туреччини

Анкара не зупиняється на одній розробці. Країна створює цілу лінійку балістичних систем:

• Tayfun-1: вже у серійному виробництві з дальністю 560 км;
• Tayfun-4: готується до випробувань, пролетить понад 2000 км;
• Cenk: ракета з радіусом дії 3000 км;
• Сталевий купол: власна система протиракетної оборони.

Туреччина має другу за чисельністю армію в НАТО. У липні Анкара прийматиме саміт НАТО. Вона прагне довести, що здатна самостійно гарантувати безпеку Європи. Особливо на тлі розмов про можливе виведення військ США з континенту.