Вчені виявили в іспанській печері Кова-де-ла-Фонт-Мажор 280 наскельних зображень епохи палеоліту, серед яких 55 малюнків тварин. Найдивовижніше те, що ця частина печери десятиліттями була відкрита для туристів, проте ніхто не помічав доісторичних витворів мистецтва.

Малюнки виявили ще у 2019 році, однак їхній детальний аналіз завершили лише нещодавно. За кількістю зображень тварин Кова-де-ла-Фонт-Мажор посіла третє місце серед палеолітичних печерних комплексів на середземноморському боці Піренейського півострова. Її випереджають лише печери Ардалес і Ла-Пілета в Андалусії.

До цього відкриття в Каталонії були відомі лише два печерні зображення, які ймовірно належали до епохи палеоліту. Причому походження одного з них залишалося спірним. Саме тому північний схід Іспанії тривалий час вважали другорядним регіоном в історії первісного мистецтва.

Більшість малюнків розташована в системі проходів приблизно за 250 метрів від сучасного входу до печери. Стародавні художники видряпували зображення на стінах і стелях, переважно на ділянках із м’якою породою. Через крихкість поверхні науковці досліджували їх за допомогою цифрової зйомки та високоточних тривимірних моделей.

Серед зображень вдалося розпізнати коней, оленів, представників родини бикових, зокрема козячих. Особливу увагу дослідників привернув ведмідь — досить рідкісний персонаж палеолітичного мистецтва. Його зобразили з вухами, показаними спереду, та злегка відкритою пащею.

Окрім тварин, археологи виявили паралельні лінії, геометричні фігури та загадкові композиції, значення яких поки що не вдалося встановити. У деяких випадках давні митці використовували природні тріщини та нерівності скель як частину своїх малюнків.

Археологічні знахідки свідчать, що люди відвідували печеру приблизно 41–26 тисяч років тому. Самі гравюри поки що не датовані, проте їхній стиль та археологічний контекст дають підстави припускати, що значна частина зображень з’явилася ще до мадленської епохи, яка розпочалася близько 19 тисяч років тому.

Автори дослідження наголошують, що відкриття свідчить про існування самобутньої середземноморської художньої традиції, яка відрізнялася від мистецтва франко-кантабрійського регіону.

Крім того, знахідка порушує питання про те, скільки ще доісторичних зображень можуть приховувати давно відомі печери, зокрема ті, які щороку відвідують численні туристи.