Гаррінгтон під час пандемії сама зіткнулася з наслідками тривалої роботи з дому. За її словами, продуктивність залишалася високою, однак нестача соціальних контактів виявилася помітною проблемою, особливо в періоди життя на самоті.

Щоб відокремити вплив віддаленої роботи від наслідків пандемічних обмежень, вчені порівняли дані до і після найважчих років ковіду. Дослідники проаналізували результати п’яти опитувань, проведених з 2011 по 2024 рік, у яких взяли участь 588 322 людини.

Автори розділили професії на ті, які дозволяють працювати віддалено, наприклад програмування або юриспруденцію, і ті, де це неможливо, наприклад сестринську справу. Після врахування віку, рівня освіти, наявності дітей та інших факторів з’ясувалося, що люди в професіях, придатних для віддаленої роботи, частіше проводять час на самоті й демонструють більш виражені ознаки психологічного неблагополуччя.

Особливо помітним ефект виявився серед тих, хто живе один. В останні роки близько 25% таких респондентів повідомляли, що проводили цілий день без будь-якого особистого спілкування.

Незалежний експерт, економіст Ніколас Блум, вважає, що найкращий підхід — дати людям вибір. За його словами, більшість співробітників не хочуть ані обов’язкової присутності в офісі п’ять днів на тиждень, ані такої ж жорсткої прив’язки до роботи з дому.

Дослідники поки не можуть точно пояснити, чому віддалена робота поєднується з потенційним погіршенням самопочуття. Одна з гіпотез полягає в тому, що негативні ефекти накопичуються поступово, тому людям складно пов’язати їх саме з форматом роботи.

Автори також зазначили, що поки невідомо, чи допомагає часткове відвідування офісу знизити ці ризики. Однак уже зараз вони пропонують роботодавцям і працівникам приділяти більше уваги живому спілкуванню, синхронізувати дні в офісі для команд, які працюють у гібридному форматі, і створювати більше можливостей для неформальної взаємодії — навіть онлайн.